Марічка довгі роки жила в щасливому шлюбі, вона кожною своєю клітиною відчувала турботу, доброту та кохання свого чоловіка, в кожному вчинку, в кожному слові було тепло та повага. Разом вони були зі шкільної лави. Пишного весілля не було, та й жили тихо і мирно, таке враження, що вони не могли налюбуватися один одним, і їм ніхто не був потрібний більше на цілому білому світі.
Але на жаль доля не послала їм діток. Зате подарувала один одного.
Так склалося, що про свою хворобу чоловік дізнався надто пізно. І ось через три місяці в їхньому домі запанувала справжня тиша. Його не стало.
Було відчуття, що Марічка живе в своєму окремому світі, вона нічого не чула і не бачила. Просто не могла усвідомити, що тепер зовсім одна.
Кожен день жінка змушувала себе встати, готувати сірий сніданок, механічно йти на роботу, де всі її шкодували, потім поверталася додому, лежала на ліжку, поки не забувалася сном.
Час минав. Нічого не змінювалося в її житті, кожен наступний день, був схожий на попередній. Вона навіть забула, що у неї день народження. Як зазвичай в той день Марічка стояла біля плити, варила каву і, несподівано, пролунав дзвінок у двері. Жінка здивувалася, адже у неї давно не було гостей.
Відчинила двері і розгубилася. Перед нею стояв, розправивши плечі, усміхнений хлопець з букетом великих червоних троянд:
– Доброго дня! Це вам! Вітаю!
– Ви помилилися, – промовила розгублено Марічка.
– Квартира 87? Марічка Степанівна? – здивовано перепитав молодий чоловік.
Марічка погоджено кивнула.
– Тоді це саме для вас! – знову посміхнувся хлопець і простягнув букет.
Марічка взяла квіти і закрила двері. Стоячи в коридорі з букетом в руці, вона розхвилювалася, адже точно такі квіти завжди дарував їй коханий чоловік, саме такі троянди і, саме в такій кількості. Раптом між яскравими трояндами вона розгледіла картку. Акуратно діставши і розгорнувши, у неї перехопило подих. Марічка прочитала вголос:
– Моїй коханій дружині!
Все попливло перед очима. Букет раптом вислизнув з рук, і квіти опустилися на підлогу.
Такого не буває, це якийсь злий жарт. Витираючи сльози, жінка збирала квіти з підлоги.
Думки плуталися в неї в голові.
На зворотному боці картки Марічка побачила назву салону квітів. Наспіх вдягнувшись, вона, не зволікаючи, поїхала в салон з квітами.
З розкуйовдженим волоссям, вона не відразу змогла пояснити консультантам салону продажу квітів, власне, що хоче від них почути та дізнатися.
Працівникам довелося дзвонити самій господині салону. Розібравшись в чому справа, плакали і консультанти салону і Марічка.
Виявляється, чоловік розумів, що йому не вдасться справитися, що недуга виявилася сильнішою, чоловік уклав з квітковим салоном договір. Просив протягом 10 років доставляти квіти дружині в день народження і на 8 березня. На 8 березня чоловік зазвичай дарував Марічці її улюблені білі тюльпани.
У договорі були прописані всі деталі букета: які квіти, скільки, дати і залишені координати дружини, на випадок переїзду.
Власниця салону продажу квітів настільки була зворушена цим проханням, що погодилася, хоча раніше подібних клієнтів у неї не було. І навіть прийняла для себе рішення, про яке ще поки нікому не розповідала, що, якщо салон і далі буде існувати, то вона і далі буде доставляти ці квіти Марічці вже за свій власний рахунок.
Останні роки Марічка живе від свята до свята. І кожен раз щаслива, отримуючи квіти замовлені своїм чоловіком. Начебто він живий, просто поїхав кудись. І яка невидима ниточка все одно пов’язує з ним.
У ці дні її тепло та затишно, вона любується кожною квіточкою, кожною пелюсткою, вдихає їх аромат. У ці короткі дні Марічка буває по-справжньому щаслива.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – masterfile.
