– Маргарито, приміряй, це тобі, – свекруха радісно протягнула мені пакет, в якому була доволі непогана осіння куртка.
Сказати, що я здивувалася, це нічого не сказати, бо за чотири роки нашого з чоловіком спільного сімейного життя я і слова доброго від неї ніколи не чула, а тут подарунок, та ще такий дорогий.
– Чого стоїш? Приміряй, – підхопив нашу розмову чоловік.
Я взяла пакет, витягла куртку і підійшла до дзеркала. Новенька річ ідеально мені підходила – і колір, і розмір, і фасон, і я просто не могла второпати, як все це сталося.
То був мій день народження, і я подумала, що можливо так свекруха хоче налагодити зі мною стосунки.
Я чемно подякувала, щиро зраділа такому гарному і доречному подарунку, і запросила всіх за стіл. Святкували ми в тісному сімейному колі: я, чоловік, свекруха, і ще мав підійти молодший брат чоловіка, але він затримувався чомусь.
Сім’ю чоловіка я полюбила як свою власну, тому що своїх родичів, на жаль, у мене немає. Мами татом не стало, а рідних сестер чи братів у мене не було.
Коли ми з чоловіком лише почали зустрічатися, його мамі я дуже не сподобалася. Вона вважала, що я не пара її синові.
Добре, що мій чоловік не з тих, хто у всьому слухає маму. Дмитро мамі так зразу і сказав, щоб вона не вигадувала нічого, бо він зі мною одружиться попри все.
Мені було неприємно, та я сподівалася, що неприязнь свекрухи до мене з часом мине. До того ж, ми жили окремо, бо Дмитро до того часу сам придбав двокімнатну квартиру, в яку ми і переїхали після весілля.
У мене теж, до речі, була двокімнатна квартира, яка мені дісталася у спадок від батьків. Дмитро сказав, щоб я не ображалася, але в новобудові жити приємніше, а мою квартиру ми будемо здавати.
Я погодилася, ідея і справді непогана. Так ми стали жити. Обоє працювали, ще й прибавка від оренди квартири, так що нам на все вистачало, і ми нічого ні у кого не просили.
Навпаки, мій чоловік, добра душа, ще завжди допомагав своїм родичам – і мамі, і брату, але я нічого не мала проти, бо розуміла, що якщо у нас є трохи більше, ніж у них, то чому б і не допомогти?
Сіли ми за стіл, стали пригощатися, свекруха навіть похвалила те, що я приготувала. А я сиділа з широко розплющеними очима і не розуміла, що відбувається. Я наче чекала продовження, бо розуміла, що все це не просто так.
Довго чекати не довелося. Після десерту свекруха сама почала зі мною незручну розмову.
– Маргарито, Дмитро казав, що твої квартиранти з’їхали, – мама чоловіка почала здалеку.
– Так, – підтвердила я цю інформацію, бо мої квартиранти переїхали за кордон, і тепер я шукала інших.
– Навіщо тобі здавати комусь чужому квартиру, якщо є свої родичі, – каже свекруха, а я ще не розумію, до чого вона клонить.
– Що ви маєте на увазі? – здивовано питаю.
– А хіба Дмитро тобі не казав? Олежик наш з дівчиною зустрічається, одружуватися планує, але ні він, ні вона не мають свого житла, а жити хочуть окремо. У тебе ж квартира все одно пустує – допоможи родичам, – раптом видала свекруха, і тепер в моїй голові все стало на свої місця.
Виходить, вона прийшла з подарунками не для того, щоб мене привітати, а для того, щоб випросити у мене квартиру для свого молодшого сина.
Не знаю чому, але першою моєю реакцією було – не впускати в свою квартиру чоловікового брата, про що я їм відразу і сказала.
Мамі чоловіка моя відповідь не сподобалася, вона явно розраховувала на те, що я зараз чемно на все погоджуся.
– Ти сама живеш в квартирі мого сина? Чи ти вже забула? – стала картати мене свекруха.
– Я живу в квартирі свого чоловіка, – уточнила я.
Свекруха встала з-за столу. На цей момент, нарешті, прийшов і брат чоловіка. Але мама наказала йому навіть не роззуватися.
– Пішли, синку, нам тут не раді, – сказала вона і зачинила двері.
Чоловік вперше за час нашого спільного проживання надувся на мене.
– Чому ти не дозволила? Адже мова йде про мого брата?
– А чим твій брат платити буде, якщо він ніде не працює? – питаю. – І як ми потім йому скажемо, щоб він виселявся, коли він там обживеться і діти підуть? Ти про це подумав?
Дмитро задумався, він не знав, що мені відповісти.
– Але ж це брат рідний. Хто як не ми йому допоможемо?
– А що йому допомагати, дорослому 25-річному чоловікові? Ти в його віці вже мав половину суми на квартиру. Не можна його весь час опікати, так він ніколи самостійним не стане.
Але чоловік мене не зрозумів, він став на бік своїх родичів. А я стою на своєму – пускати родичів чоловіка у свою квартиру – не найкраща ідея.
До речі, я недавно дізналася, що курточку купила не свекруха, а мій чоловік. А вона просто видала це за свій подарунок.
А як ви вважаєте? Я правильно роблю, чи треба таки поступитися по-родинному?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
