Пенсіонерка Маргарита Дмитрівна відверто недолюблює свою невістку Галину.
– Не про таку я мріяла! Теж мені, подарунок: на три роки старша, ні статків, ні освіти, ні смаку! – бурчить Маргарита Дмитрівна. – Так вона вдячна повинна бути за те, що Діма її з дитиною взяв! Де б вона була, якби не Діма!
Сорокарічний Дмитро – єдиний син у матері, до того ж «пізній», народжений «для себе», коли вже стало ясно, що «нормальної» сім’ї створити не виходить. Маргарита Дмитрівна «все життя поклала на вівтар виховання» сина. У Діми було все, про що мріяли підлітки того часу, хоч і діставалося все це матері ох як непросто.
І спочатку Дмитрик був просто ідеальним сином. Він добре закінчив школу, вступив до вузу, і перший рік навіть відучився непогано. А потім щось сталося. Спочатку потихеньку, а потім все швидше і страшніше покотився вниз. До тридцяти років Діма вже добряче звик до оковитої, з’явилися і відповідні друзі.
Пропадав з дому на кілька днів, не працював, тягав речі і відбирав у матері гроші. Хлопчик, який при мамі слова поганого не міг сказати! Але мати любила його сліпою любов’ю, терпіла, годувала, намагалася лікувати і плакала ночами.
І невідомо, як би повернулося життя далі, якби Дмитро не зустрів Галину. Галина взяла чоловіка в руки, відмила, відігнала друзів-приятелів, закодувала, влаштувала на роботу, забрала від матері в свою квартиру – можна сказати, витягнула з трясовини.
Потихеньку Дмитро оговтався, прийшов в себе. Слухається дружину беззаперечно, працює. Життя налагодилося настільки, що недавно вони з Галиною спільну доньку народили.
Дмитро носиться з обома дітьми, сином Галини і донькою, як курка-квочка, і в садок, і в школу, і у двір, і на каток. Сусідки приводять його своїм чоловікам в приклад: з роботи бігом додому, гроші, все до самої останньої копієчки, віддає Галині, ніяких тобі посиденьок з друзями, весь час з сім’єю, дітьми.
Галина, звичайно, весь час напоготові: перевіряє, стежить, коли це можливо – водить за ручку. В гості нікуди не ходять, до себе запрошують тільки перевірених друзів, щоб ніхто, не дай Боже, не спровокував Діму.
Непросто, але живуть, начебто навіть щасливі. Діти ростуть в повній сім’ї, батько займається ними день і ніч, Галині, судячи з усього, живеться непогано, ну а вже про Дмитра і мови немає – де б він зараз був, якби не дружина.
А що ж Маргарита Дмитрівна? Думаєте, щаслива за сина і вдячна Галині? Ні, як би не так.
Невісткою вона незадоволена настільки, наскільки може бути незадоволена свекруха. І ходить невістка не так, і сміється голосно, і чхає, «як чоловік», і наголос в словах ставить невірно.
Галині і сумно і смішно. Не те щоб їй сильно була потрібна любов свекрухи, хоча як будь-якій людині, хочеться поваги і любові, хоча б у своїй родині.
Маргарита Дмитрівна поводить себе так, як ніби облагодіяла невістку на все життя. Зустрічали таке?
Фото ілюстративне – reporteris.