Ранок у Львові зазвичай починався з аромату свіжої кави, що просочувався крізь шпарини старих кам’яниць, але в квартирі на Сихові цей ранок пахнув конфліктом.
Сонячне проміння, що пробивалося крізь фіранки, висвітлювало не затишну оселю, а справжнє поле бою.
— Мар’яно! Я не зрозуміла, чому в моїй кімнаті досі не протертий пил? — голос Стефанії Богданівни розрізав ранкову тишу. Вона стояла в дверях кухні, тримаючи в руках стару вовняну ганчірку. — Я ж казала: щодня, о восьмій ранку, вологе прибирання! Це питання гігієни і мого здоров’я!
Мар’яна повільно відставила горнятко з чаєм.
Вона відчувала, як усередині все натягується, наче струна, що ось-ось лусне.
Вона подивилася на жінку, яка вже четвертий місяць зайняла її простір.
— Стефаніє Богданівно, — голос Мар’яни був тихим, але напруженим, — це не ваша кімната. Це наша з Олегом вітальня. Ви тут живете тимчасово, поки у вашій квартирі на Личаківській не закінчать міняти труби.
— Тимчасово чи ні, а я старша в домі! — свекруха з силою кинула ганчірку на обідній стіл, прямо біля ноутбука Мар’яни. — У нормальних родинах поважають вік і досвід. А ти, мила моя, мабуть, у своїй сім’ї такій культурі не вчилася!
Мар’яна відчула, як до обличчя підступає жар.
Ця квартира була її гордістю. Вона збирала на неї гроші шість років, відмовляючи собі в усьому, працюючи на фрілансі ночами.
Вона сама обирала кожну плитку у ванній, кожен колір стін.
А тепер тут господарювала жінка, яка вважала, що свідоцтво про народження дає їй право на командування.
— Слухайте, це моя власність, — Мар’яна встала. — Я плачу за цей комфорт. І я не дозволю перетворювати мій дім на не зрозуміло що.
— Ой, подивіться на неї! — Стефанія Богданівна зневажливо пирхнула. — «Власність»! Мій син привів мене сюди, бо він тут господар. А ти лише папірці оформила. Соромно бути такою жадібною, Мар’яно. Сім’я — це коли все спільне, а не коли ти кожним цвяхом дорікаєш!
У цей момент до кухні зачовгав Олег. Він виглядав так, ніби не спав тиждень, хоча Мар’яна знала, що він просто знову грав у відеоігри до третьої ночі, поки вона закінчувала проект для замовника.
— Мамо, ну що знову за крики? — пробурмотів він, навіть не подивившись у бік дружини.
— Олежику, синку! Твоя дружина знову виганяє мене на вулицю! — свекруха миттєво змінила тон на плаксиво-жалісливий. — Каже, що я тут ніхто, що це її стіни, а я лише сміття під ногами! Боже мій, за що мені така старість?
Олег нарешті підвів голову і втомлено подивився на Мар’яну.
— Мар’ян, ну чого ти починаєш? Мама ж не назавжди. Потерпи трохи, вона ж хоче як краще. У неї тиск, вона нервує через той ремонт.
Мар’яна відчула, як у горлі з’явився клубок. Ось так. Знову і знову.
Чоловік, за якого вона вийшла два роки тому, сподіваючись на підтримку, виявився просто глядачем у цирку, який влаштувала його мати.
— Олегу, ти розумієш, що вона вчора зробила? Вона переставила всі мої папки з документами в комору, бо вони «захаращують простір»! Я вчора дві години шукала договір із замовником!
— Я просто зробила порядок! — вигукнула Стефанія Богданівна. — У вітальні мають бути ікони і квіти, а не твої папірці з англійськими буквами!
— Це моя робота! — крикнула Мар’яна. — І де мої вазони з м’ятою? Ті, що стояли на балконі?
Свекруха спокійно сіла на стілець і почала розправляти спідницю.
— Я їх винесла до під’їзду. Від них лише мошки розводяться, а в Олежика слабкий імунітет. Я дбаю про здоров’я своєї дитини, поки його дружина займається казна-чим.
Мар’яна заціпеніла. Ті вазони були її маленьким садом, її способом заспокоїтися після важкого дня.
— Знаєш що, Олеже, — Мар’яна повернулася до чоловіка. — Твій ремонтний період у мами закінчився три тижні тому. Я бачила документи від майстрів. Все зроблено. Чому вона досі тут?
Олег почав нервово крутити в руках чайну ложку.
— Ну мама каже, що там ще пахне фарбою. Їй не можна дихати хімією. Вона поживе ще місяць-другий, поки все вивітриться.
— Місяць-другий?! — Мар’яна відчула, як гнів витісняє залишки терпіння. — Стефаніє Богданівно, ви сьогодні ж збираєте речі. Я сама викличу вам таксі і допоможу перенести ваші клунки.
— Що?! — свекруха підскочила, наче її вжалила оса. — Ти чуєш, Олегу? Вона виставляє матір на холод! Серед зими!
Насправді була весна, але Стефанія Богданівна завжди любила драматизувати.
— Мар’ян, не казися, — Олег нарешті подав голос. — Мама допомагає по дому. Вчора ось борщ зварила.
— Той борщ, у який вона висипала кілограм цукру, бо «так смачніше»? Який я не змогла їсти? — Мар’яна відчула, що її зараз знудить від цієї абсурдності. — Вона вчора викинула мою нову сукню, бо вона здалася їй «надто короткою для заміжньої жінки»!
— І правильно зробила! — вигукнула свекруха. — Негоже соромити чоловіка перед сусідами! Ти маєш бути скромною, а не виставляти себе на показ!
У цей момент Мар’яна зрозуміла одну дуже просту і страшну річ. Це не було тимчасовим перебуванням. Це було вже щось незрозуміло що.
Повільна, методична і дуже впевнена. Свекруха не збиралася йти.
Вона хотіла витіснити Мар’яну з її ж дому, залишивши собі лише слухняного сина і безплатні квадратні метри.
— Значить так, — Мар’яна витерла руки об кухонний рушник. — Сьогодні вечір — крайній термін. Або ви, Стефаніє Богданівно, їдете до себе, або я міняю замки.
— Мар’ян, ти що, з глузду з’їхала? — Олег підійшов до неї. — Це ж моя мама!
— А я твоя дружина! І це моя квартира, за яку ти не заплатив жодної копійки, бо твої гроші йдуть на «нові деталі для комп’ютера» та «допомогу мамі»!
Олег зблід. Він знав, що це правда.
Мар’яна оплачувала іпотеку, комунальні послуги і навіть продукти.
Він лише купував собі іграшки та іноді давав гроші матері на «ліки», хоча Стефанія Богданівна була здоровішою за багатьох молодих.
— Ладно, — раптом сказала свекруха з несподіваним спокоєм. — Раз я тут не потрібна, я піду. Але пам’ятай, Олежику, як вона до мене ставилася. Ти наступний. Вона тебе вижене так само, як і мене.
Цілий день Мар’яна провела як у тумані.
Вона працювала, намагаючись не слухати, як Стефанія Богданівна демонстративно гримить каструлями у вітальні.
Коли настав вечір, свекруха справді зібрала одну сумку.
— Я йду, — сказала вона, стоячи в дверях. — Але я забула деякі речі. Прийду за ними завтра.
— Ні, — Мар’яна простягнула їй другу сумку, яку зібрала сама. — Тут усе. Ваші халати, ваші капці, ваші ліки. Завтра приходити не треба.
Стефанія Богданівна подивилася на Мар’яну з такою ненавистю, що в повітрі, здавалося, полетіли іскри.
— Ти ще пошкодуєш, — прошипіла вона. — Мій син не залишиться з такою.
Коли двері зачинилися, Мар’яна відчула неймовірне полегшення. Вона нарешті змогла вдихнути на повні легені. Але це тривало недовго.
Наступного ранку Мар’яна виявила, що в квартирі зник інтернет.
Потім вона побачила, що на кухні не працює кран — він був просто вирваний з «м’ясом».
— Олегу, що це таке?! — закричала вона.
Олег виповз із спальні, виглядаючи винуватим.
— Це мама випадково зачепила, коли сумки забирала. Вона просто хотіла води попити на дорогу.
— Випадково вирвала кран? — Мар’яна не вірила своїм вухам. — А інтернет? Кабель просто перерізаний!
— Вона сказала, що це шкідливе випромінювання, вона хотіла вберегти нас.
Мар’яна сіла на підлогу посеред розгромленої кухні.
Вона раптом зрозуміла, що Стефанія Богданівна не пішла.
Вона залишила свого «агента» — сина, який продовжував руйнувати все, що було їй дороге.
Минуло ще два дні. Мар’яна намагалася відновити порядок, але щоразу траплялося щось нове.
То зникли ключі від поштової скриньки, то хтось вилив дорогі парфуми в раковину. Олег лише знизував плечима: «Я не знаю, це мабуть випадково хтось з нас».
Аж ось одного разу Мар’яна повернулася з магазину раніше, ніж зазвичай. Вона тихо відчинила двері і почула голоси.
У вітальні, на дивані, сиділа Стефанія Богданівна. Вона пила чай із дорогої порцеляни, яку Мар’яна купувала для особливих випадків.
— Та ти не переживай, синку, — казала свекруха. — Вона скоро не витримає. Буде істерити, кричати, а ми скажемо сусідам, що вона геть якась стала недобра. Квартиру переоформимо на тебе, я вже домовилася з нотаріусом, моєю подругою Люсею. Вона підкаже, як зробити так, щоб Мар’яна сама все віддала.
— А якщо вона викличе поліцію? — тихо запитав Олег.
— Яку поліцію? Я тут прописана! — переможним тоном вигукнула Стефанія Богданівна. — Я вчора, поки вона спала, взяла її паспорт і твої документи, ми сходили в ЦНАП. Ти ж пам’ятаєш, як ти підписав ту заяву? Ти ж голова сім’ї!
Мар’яна відчула, як світ навколо неї починає розпадатися на шматки.
Вони прописали її без дозволу? В її власну квартиру?
Це було неможливо без її підпису, але вона згадала, як тиждень тому Олег просив її підписати «якусь заяву на отримання пільг на комуналку».
Вона була втомлена, вона довіряла йому.
Вона зайшла у вітальню. Стефанія Богданівна зблідла лише на секунду, а потім на її обличчі з’явилася переможна посмішка.
— О, Мар’яночка прийшла! А ми тут чай п’ємо. Сідай, пригощайся. Тепер ми тут надовго.
— Геть, — тихо сказала Мар’яна.
— Що ти кажеш, люба? Я тебе не чую, — свекруха демонстративно приставила руку до вуха.
— Я сказала: геть звідси обоє! — Мар’яна вихопила телефон. — Я зараз викликаю поліцію. І мені байдуже, що ви там підробили. У мене є всі чеки, у мене є підтвердження переказів грошей за квартиру, у мене є свідки, що ви тут не жили.
— Викликай, викликай! — засміялася свекруха. — Я скажу, що ти недобре ставилася до мене, коли я тут жила. Дивись!
— Допоможіть! Рятуйте! — закричала вона на весь будинок. — Невістка не зрозуміло що робить!
Олег стояв і дивився на це з відкритим ротом. Він не очікував такої вистави від матері.
Через п’ятнадцять хвилин приїхала поліція.
Сусіди, які вже давно не любили Мар’яну, бо заздрили, за те, що вона «надто молода для такої квартири», почали давати свідчення проти неї.
— Так, ми чули крики! — кричала сусідка з третього поверху. — Вона завжди була груба з цією бідною жінкою!
Але Мар’яна не була б собою, якби здалася. Вона згадала одну важливу річ. У її вітальні стояла прихована камера. Вона встановила її місяць тому, коли почали зникати речі.
Вона хотіла зловити Олега на брехні, але зловила дещо більше.
Коли адвокат, якого вона викликала, прийшов до неї, Мар’яна просто дала йому пароль від хмарного сховища.
Через три години поліцейські, які до цього дивилися на неї з підозрою, змінили тон.
Відео було ідеальним: на ньому було чітко видно, як Стефанія Богданівна з посмішкою на обличчі кричить і що вона робила різні недобрі речі невістці, коли була сама в її квартирі.
Коли Мар’яна повернулася додому з поліцією, Стефанія Богданівна вже розставляла свої ікони на головній полиці.
— О, повернулася? — знущально запитала вона. — А ми вже твої речі в коридор винесли. Завтра приїде Люся, будемо щось з цією квартирою думати.
— Ні, Стефаніє Богданівно, — Мар’яна пропустила вперед слідчого. — Складати ви будете лише свідчення про те, як ви всіх вирішили надурити.
Минуло три місяці. Суди тривали довго, але докази були незаперечними. Стефанія Богданівна отримала лише проблеми одні.
Мар’яна подала на розлучення і виселила чоловіка без права повернення. Їй довелося витратити багато нервів, щоб скасувати прописку свекрухи, але вона це зробила.
Тепер Мар’яна сидить на своєму балконі. У неї нові вазони з м’ятою та лавандою. На підвіконні знову пахне спокоєм.
Одного разу до неї зайшла сусідка з третього поверху — та сама, що давала свідчення проти неї.
— Мар’яночко, вибач мені, — сказала вона, опустивши очі. — Ми ж думали, старенька жінка, плаче. Хто ж знав, що вона така?
— Знаєте, пані Ганно, — Мар’яна посміхнулася, — вік не завжди означає мудрість. Іноді він означає лише те, що людина довше вчилася маніпулювати.
Мар’яна зачинила двері. Вона більше не дозволяла нікому порушувати свою тишу.
Вона навчилася головного: твій дім — це не просто стіни. Це місце, де ти маєш право бути собою, і ніхто — навіть під маскою «рідної людини» — не має права це відібрати.
А десь на Личаківській, у старій квартирі з новими трубами, Стефанія Богданівна знову скаржиться новій сусідці на «неблагодарну невістку», яка «відібрала у сина все».
Але її голос уже нікого не лякає. Бо правда, на відміну від брехні, завжди має свій особливий запах — чистий, як полин після дощу.
А як ви вважаєте, чи варто прощати родичам такі вчинки лише через те, що вони «сім’я»?
Де проходить межа між повагою до старших і захистом власної гідності?
І чи правильно зробила Мар’яна, подавши ра розлучення, адже чоловік нічого поганого їй не зробив, він просто маму любив і не міг відмовити їй?
Фото ілюстративне.
