Мар’яна якось поділилася зі своєю хорошою подругою дитинства, що навіть часу зовсім не має піти в поліклініку, адже вона доглядає за старенькою мамою. Її одну абсолютно не можна залишити, адже вона ж, як мала дитина тепер, а сусідка з нею залишатися відмовляється, та й жінка розуміє її.
На доглядальницю ж грошей у Мар’яни зараз немає, що там говорити, вона ледь сама на прожиття має. Які у неї доходи зараз, крім пенсії? Немає. Ось і живе вона вже майже 2 роки так, постійно сидячи вдома біля неньки.
У магазин поспішає, в поліклініку чекає і відкладає похід до останнього, в душ йде і то, коли мама міцно спить і двері у ванну не потрібно закривати.
Подруга й запитала Мар’яну:
– А Зоряна що ж твоя? Вона ж їй бабуся рідна, та й дочці її вже ось 14 років. Не маленька зовсім вона, одну її, на відміну від старенької та недужої мами, можна залишати спокійно.
Зоряна – єдина дочка Мар’яни. Їй зараз майже 40 років. У віці 24-х років вона дуже поспішно вийшла заміж та поїхала жити до чоловіка свого в інше місто.
Молоде подружжя Мар’яна відвідати на новому місці проживання не встигла: робота не дала зробити цього, а потім Зоряна з піврічною маленькою донькою повернулася жити знову до матері.
Зоряна пояснила мамі, що чоловік не хотів працювати, свекруха їй нічого не допомагала зовсім, а, зрозуміло, вона сама не могла вийти на роботу. Ходити їй не було куди, подруг не було, чоловікові нічого не цікаво. Набридло Зоряні таке важке життя, тому й рішення прийняла таке.
Зоряна стала жити зі своєю донькою в Мар’яни, але в неї ще й старенька мама була, бабуся Зоряни.
Мар’яна вирішила, що раз донька повернулася, то вона поїде до своєї мами, адже вона вже старенька і їй потрібен догляд, у неї окреме житло, а донька нехай вже живе в її квартирі і влаштовує своє особисте життя, адже їй важко буде одній з дитиною.
Мар’яна відразу переписала на доньку свою квартиру. Згодом Зоряна стала часто приводити свою доньку до мами, просила, щоб та сиділа з нею, а вона хоче відпочити. Та Мар’яна частенько відмовляла, адже вона працювала, ще й зі старенькою бабусею доглядала, їй просто було ніколи.
Роки минали якось дуже швидко, он Мар’яна вже й сама вийшла на пенсію, мама її постаріла, пам’ять підводе, сама може кудись піти в будь-яку хвилину, плитку увімкнути, залишити її саму не можна.
Якось Мар’яна попросила доньку посидіти з бабусею, щоб самій піти в поліклініку, адже мала недобре самопочуття, але та відмовила чомусь.
Зоряна прямо сказала, що мама не сиділа з її донькою, коли тій важко було і вона просила про це, тому тепер вона не буде сидіти з бабусею, нехай вона сама сидить зі своєю матір’ю.
Мар’яна намагалася пояснити доньці, що не так часто просить її про допомогу, зараз вона просто не може сама, а з онучкою сидіти не могла, бо не справлялася з мамою старенькою, ще й на роботу ходити мала, щоб стаж був і пенсія була.
Та Зоряна сказала, щоб більше й не просила, адже їй теж було важко з донькою, але мама відвернулася від неї.
Тепер Мар’яна не знає, що й робити, її доньці просто так дістанеться дві квартири, а вони так нелегко зараз з матір’ю живуть. Свою квартиру віддала, ще й ця дістанеться Зоряні, як спадщина. От як бути їй? Як тепер тут діяти?
Фото ілюстративне.
