Моя мама дуже довірлива, є у неї рідна старша сестра тітка Стефанія. Особисто я давно вже поставила собі за правило, уникати спілкування з нею. Але мама каже, що вона так не може, адже це для неї рідна людина.
– У нас з нею, крім один одного, немає нікого, інші далекі, а Стефа і допоможе, якщо що.
Ага, гадаю, допоможе. У тітки Стефанії є одна не дуже гарна риса характеру, нагріти руки на всьому, на чому тільки можна. Якось вона продала мамі овочечистку з керамічним покриттям за 300 гривень, а я такі в магазині бачила по 100.
– Мамо, ну що ти в мене така наївна! Стефа на тобі просто наживається.
Мама не вірила, а дарма. Тітка така часто практикувала. Коли в мене народилася дитина, вона одразу прибігла з нам із чоловіком, а жили ми тоді з мамою разом.
– Ти коляску не купуй, – каже. – У нас від онуки залишилася цілком придатна. Ми тобі по-родинному віддамо дешевше.
Коляску нам привезли наступного дня, брудну і несправну, а заплатити сказали стільки, скільки коштує нова, та ще й з націнкою. Я відмовилася, тітка образилася, мама засмутилася. Довелося мамі в Інтернеті показати, скільки коштує нова. І то моя добра мама сказала, що Стефа просто не знала, мовляв, їй сказали, що стільки і все.
– Та вона копійки зайвої не візьме, – сказала мама, повторюючи Стефині слова, якими вона незмінно супроводжувала всі свої спроби продати щось мамі за потрійну ціну.
А нещодавно тітка вперше у своєму житті спромоглася поїхати на курорт. Раділа сама і обіцяла із закордону привезти купу подарунків. Подарунки привезла. Кілька магнітиків для мами і мене, вручила їх з урочистим виглядом, а потім зітхнула галасливо і дістала з сумки пакунок. Все це мені згодом розповідала мама.
Тітка привезла мамі туфлі, бежеві, м’які, красиві та без підборів. Поміряла – зручно і по нозі.
– Ну і віддала я їй ці дві тисячі, адже жити тепер Стефанії нема на що, а туфлі мені сподобалися, та й коштували вони дорожче, як сестра сказала.
А ще через тиждень, пішла мама до магазину, на вулиці дощ накрапував, парасольку взяла, черевички нові одягла.
– Дощ сильніший пішов, відчуваю – промокаю, – розповідала здивована мама, – дивлюся, а туфлі мої розклеїлися. Майже від самого магазину босоніж йшла. Було соромно, всі дивляться.
Наївна в мене мама, ці туфлі і 300 гривень не коштують, а вона віддала за них 2 тисячі. Тітка Стефанія гроші віддавати категорично відмовилася.
– Нічого повертати я не буду, та в мене й грошей нема.
Гаразд із ними, з грошима, головне, що мама таки зрозуміла, що сестрі вірити не можна. Сподіваюся, що вона у своєї сестри Стефи більше нічого не придбає.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
