fbpx
Життєві історії
Мами не стало ранньою весною. Ірина прийняла рішення – розлучитися з чоловіком і їхати в Італію. На чужині провела довгих 15 років, а потім повернулася в рідне село святкувати свій 60-річний ювілей

Ірині шістдесят. Такий собі ювілей, вона навіть спеціально приїхала з Італії, щоб відсвяткувати його на рідній землі, бо хто знає, скільки ще Бог їй відміряв часу на цьому світі.

Зранку прокинулася з думкою, що сьогодні неділя, і пішла на ранкове Богослужіння. Вклякнула до сповіді. Там, в Італії, вона не була в сповідальниці довгих 15 років. Хотілося все розказати Богові, бо дуже шкодувала за тим, як прожила своє життя.

В церкві жіночки проводжали Ірину цікавими поглядами: «Бач, яка пава приїхала. Синьйора…»

Після церкви Ірина пішла. Довго плaкала на горбику свого першого чоловіка Павла. Не стало Павла 9 років тому, Ірина не приїхала провести чоловіка в останню путь, бо не мала відповідних документів. Як же вона перед ним завинила…

Ірина і Павло одружилися дуже молодими – Ірині ледве виповнилося 18, Павлу 20. Відразу народилося двійко діточок, близнючок назвали Софійка і Люба. Та Павло дуже хотів сина, і у віці 30 років Ірина подарувала йому спадкоємця.

Радості чоловіка не було меж, а потім, якось полегенько, все пішло не так. То були буремні 90-ті, на роботі почалося скорочення і люди просто залишалися на вулиці без засобів для існування. Не одну сім’ю рoзвалив цей складний час.

Тоді проблеми почалися і в родині Ірини. Чоловік не заробляв грошей і все частіше заглядав з друзями в чарку.

Ірина сидіти, склавши руки, не могла, тому подруга затягнула її на базар, їздили в Чернівці, а потім продавали товар на місцевому ринку. Справи пішли вгору, а от у стосунках з чоловіком тріщина ставала все більшою.

Ірина всерйоз почала задумуватися про розлучення. Сказала про це своїй мамі, на що та категорично відповіла, що в нашій сім’ї такого не було і не буде, усі терпіли, і ти потерпиш. Крім того, теща любила Павла, все життя його на «Ви» називала. Ірина не сміла ослухатися матері, але думка про розлучення міцно засіла в її голові.

До того ж вона, 38-ми річна жінка, ще чула себе в силі. На базарі в неї закохався успішний підприємець – розлучений чоловік, років на 15 старший від Ірини. Гарні слова, турбота, подарунки, обіцянки… і жінка не встояла.

Мами не стало ранньою весною, і вже через місяць Ірина подала на розлучення. Просився тоді Павло, дуже просився, на колінах благав не розлучати його з дітьми. Розлучилися. Павло пішов достойно, все, що нажили за майже 20 років спільного життя, залишив дружині і дітям. Пішов з однією маленькою валізкою.

Ейфорія від вільного життя швидко минула, підприємець з базару вже не був таким привабливим, як колись. Сіра життєва рутина все більше затягувала.

В Італію Ірина вирішила їхати, коли їй виповнилося 45. Багато жінок з села їхало, і вона подалася. Так 15 років там і прожила. За цей час обидві дочки вдало вийшли заміж, і з сім’ями виїхали за кордон. У сина ж доля не склалася, в свої 30 він все частіше прикладався до oкoвитої. Дивлячись на нього, Ірина розуміє, що, можливо, якби виховувався Іванко з батьком, не було б такого сумного результату.

В свої 60 Ірина виглядає ще ого-го, ніхто їй і 55 не дає – жінка повна сил і енергії, але в душі пустка. Дочки подзвонили і, як завжди, привітали маму з днем народження. Син, здається, забув. У нього давно втратилися усі сімейні цінності. На свято прийшла старша сестра Леся з чоловіком. Так втрьох і відсвяткували.

Ірина дивилася на свою рідну сестру і думала, яка ж вона зараз щаслива, всюди обоє, разом з чоловіком. А в житті у них теж усяке було – і оковита, і інші жінки. Але мудра дружина все стерпіла і на старість має чоловіка, має з ким ввечері поговорити, а вдень на люди вийти.

– Ой, сестричко чому ж ти і мене в свій час не нарозумила, на правах старшої сестри, може б і моє життя склалося по-іншому.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page