Ніколи й подумати не могла, що спізнюся з народженням дитини. Звичайно, в юності, мені здавалося, ніби-то народжувати потрібно тільки коли у тебе буде побудована хороша кар’єра і фінансова складова у сім’ї буде надійною. Проте з віком до мене приходить розуміння, що якби я народила дитину раніше, то це аж ніяк не завадило б моєму розвитку. Я як і раніше була б кваліфікованим фахівцем, і моя дочка або син до моїх 38 років були б уже дорослими.
Мене також пригнічує і те, що я дивлюся на своїх однокласників і бачу їх сім’ї. Вони народили раніше мене і зараз відправляють своїх дітей до ВНЗ, спостерігають за їх становленням в якості фахівців, а я тільки гуляю з коляскою. Мені навіть обговорити з ними нічого, тому що у нас абсолютно різні інтереси зараз. Коли вони говорили про виховання маленьких дітей, то я могла поговорити з ними тільки про кар’єру. А зараз, коли ми усі можемо поговорити про кар’єру, нікому вона не цікава в дорослому віці. Відчуття, що я запізнилася у всьому в своєму житті, не покидає мене вже другий рік. Проте я продовжую жити, справляюся з материнськими обов’язками і намагаюся бути гарною дружиною для свого чоловіка.
Мені частково допомагає підтримка мого чоловіка, за що я йому дуже вдячна, тому що він не так сильно на цьому концентрується на відміну від мене і таких проблем, як я, не бачить. І це незважаючи на те, що він на три роки старший за мене. У нього також раніше не було ні шлюбу, ні сім’ї, ні дітей. Як і мені, подібне йому в новизну. Він завжди заспокоює мене тим, що важливо не час і те, коли це сталося, а якість того, що відбувається. За його словами, краще ми виховаємо дитину в забезпеченій сім’ї з усім необхідним і зробимо все, щоб дитина вибрала спеціальність до душі, ніж навпаки. І я можу погодитися з ним в цьому. Адже частина моїх однокласників жили в фактичних злиднях, коли їхні діти були маленькими. Вони не могли купити їм ні іграшок якісних, ні їжі здорової, ні банальних хороших засобів гігієни.
Безумовно, зараз їх рівень доходу став вище і вони не потребують в усьому цьому, але це не скасовує того факту, що у їхніх дітей було важке дитинство. Адже ми з чоловіком самі вийшли не з надто забезпечених сімей і краще за інших розуміємо, що бути дитиною в небагатій родині останнє, що не побажаєш навіть ворогу. Дорослі хоча б щось зробити можуть в цій ситуації, а діти – лише мовчати і чекати повноліття.
Так чи інакше, але я хочу вірити, що це скоро пройде. Хоч мені і нелегко зараз дуже, але постійно жити в такому стані просто неможливо. Заради своєї дитини я повинна набратися сил і подолати цей життєвий етап. Просто не знаю, як мені це зробити, можливо, хтось дасть слушну пораду, хто був на моєму місці і розуміє мене, як ніхто.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – denzadnem.
