– Нам поговорити треба, мамо. Коли ти плануєш переїзд? – каже мені донька, а я дивлюся на неї і не розумію, про що вона?
Нещодавно я вийшла на пенсію. Наталка сама запропонувала гучно відзначити цю подію.
– Мамо, ти стільки років працювала, у тебе є так багато друзів, давай замовимо ресторан і відсвяткуємо як годиться, – запропонувала дочка.
Спочатку я хотіла відмовитися, але мені на роботі дали непогану грошову винагороду і я вирішила, що це знак – будемо святкувати. Дочка сказала кликати всіх друзів і співробітників, я так і зробила, вийшло майже 30 осіб.
Ми гарно відзначили мій вихід на пенсію в ресторані, звідки ж я могла знати, що це дочка мені вирішила “проводи” влаштувати.
І ось на наступний день Наталка почала зі мною серйозну розмову про те, що мені вже час від них з’їжджати.
– Не ображайся, мамо, але хіба ти сама не бачиш, що ти нам заважаєш? – каже Наталя. – Поки ти працювала – то одне, але зараз ти вже вийшла на пенсію і тебе тут нічого не тримає.
– А куди мені дітися? – здивовано питаю.
– Поїдеш в село в той будинок, який нам від твоєї родички дістався, – каже дочка.
– Так він старий і без умов, ти сама розумієш, що в такому стані як він зараз є, там жити неможливо, – кажу.
– Пічка є, дрова теж є, а зима не дуже сніжна, то принесеш воду з криниці, скільки тобі там треба, відро-два. А коли потепліє, спільними зусиллями зробимо тобі ремонт, – пообіцяла дочка.
Мені важко було усвідомити, як це дочка мене відправляє з мого ж дому.
– А то нічого, що ця квартира моя? – нагадала я дочці.
– Про це я також хотіла з тобою поговорити, давно пора переписати квартиру на мене, – заявила Наталя.
Від почутого я аж присіла, бо не кожне материнське серце таке витримає. У мене двоє дітей. Син з родиною давно живуть окремо. Стосунки у нас доволі прохолодні, вони з невісткою мене кличуть хіба що тоді, як кудись їдуть і їм треба, щоб хтось посторожив їхню квартиру і погодував кота.
До такого не дуже гарного ставлення сина до себе я вже звикла, але дочка мене здивувала дуже. Цю трикімнатну квартиру ми з чоловіком колись разом придбали. Його рано не стало, я одна дітей тягнула. Син одружився, пішов на бік, а дочка сказала, що хоче жити зі мною.
Квартиру ми вирішили не розмінювати, а жити разом, адже так зручніше – я і їсти зварю, і з онуками посиджу, та що й казати, мати маму під боком – то велика допомога.
І ось тепер дочка мені так “віддячила” – діти виросли і мама уже стала непотрібною.
– Що ти на пенсії цілими днями будеш робити в квартирі? – намагається напоумити мене дочка. – А тим часом в селі – свіже повітря, краса, тиша, а якщо ще й город оброблятимеш, то матимеш всі свої продукти і нам з дітьми заодно допоможеш.
У нас і справді є хата в селі. Не так давно не стало однієї нашої родички, своїх дітей у неї не було, і вона у заповіті згадала мою доньку.
Та Наталя відразу всіх попередила, що вона не збирається туди переїжджати, бо там хата стара, розвалюється. А от мене вона туди відправляє, мотивуючи це тим, що мені одній багато не треба.
Справа в тому, що моя старша онучка заміж зібралася, вона студентка, і планує з чоловіком жити у нас. Тому я і стала дочці заважати, адже треба звільнити одну кімнату для молодят.
За наполяганням дочки я таки туди поїхала, подивитися що й до чого. Їхати туди рейсовим автобусом трохи більше години, село глухе, хата стара, без ремонту, всі зручності на вулиці, з обігріваючих приладів – пічка на дровах.
З плюсів – гарна мальовнича місцевість, свіже повітря і є біля хати невеликий город. Але я не хочу жити в таких умовах. Ну і що, що я на пенсію вийшла, на цьому ж життя не закінчується. Я не готова закритися в селі відтепер і не мати друзів та захоплень.
Та й в такому стані як дім зараз, в ньому жити не можна. А хто мені його відремонтує?
Від пропозиції доньки переїхати в село я категорично відмовилася. Дочка не перестає мене картати, прямо в очі каже, що я їм заважаю.
Не знаю, що мені тепер робити, бо жити так далі не можна, але і переїжджати з своєї квартири я теж не хочу.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
