В останні дні Дарина здавалася пригніченою. Вона закривалася у своїй кімнаті і не хотіла бачитися зі своїми подружками. Матильда стривожилася і намагалася поговорити з дочкою, але розмова не складалася, а подружки сказали мамі, що в гімназії у Даринки все добре, а вчительки як і раніше її дуже хвалять. Джерело
Дарина була дуже розумною дівчиною.
– Здається, у нашої дочки нaпад мелaнхолії, – сказала Матильда чоловікові – Івану. – Але через що?
– Поетів, напевно, начиталася, – відповів Іван. – В її віці вони всі такі – начитаються, а потім в меланхолії свої впадають.
Працював він інженером, любив точні науки, а ось поезію, і всякі, як він говорив «просторові матерії» трохи зневажав.
– Мені тривожно. Вона ніколи себе не вела так. І ніколи від мене нічого не приховувала. А зараз і розмовляти не хоче. – Матильда поставила чайне блюдце на стіл і зітхнула.
– Пройде, – сказав Іван, і закурив цигaрку.
На наступний день Дарина, пославшись на погане самопочуття, не пішла в гімназію.
– Що у тебе болить, доню? – запитала Матильда.
Замість відповіді Даринка відвернулася до стіни і заридала. Матильда кинулася її обіймати і заспокоювати.
– Заспокойся, доню, – говорила вона. – Ти б поменше поетів читала. Так що з тобою відбувається ?!
– Нічого! – прокричала Дарина. – Дайте мені спокій, мамо!
Матильді стало прикро. Вона душі не чула в своїй доньці, і все життя тільки те й робила, що займалася її вихованням. Їй здавалося, що у неї росте найпрекрасніша дівчинка в світі.
– Я залишаю тебе, – зміненим, суворим голосом сказала Матильда. – Залишаю. Захочеш поговорити – сама підійдеш до мене.
Матильда вийшла з кімнати, і зачинила за собою двері, які непростимо голосно грюкнули. Матильда докоряла себе за це.
Через годину Дарина – бліда, з темними колами під очима прийшла в кімнату до матері. Матильда сиділа на дивані і дивилася у вікно на прогулючих людей.
– Мама, – тихо промовила Дарина. – Мама, сталося непоправне лихo, прости мене.
Матильда схопилася за серце, а Дарина підбігла до неї, впала на коліна, і знову заридала.
– Припини плакати, – прошепотіла їй на вухо Матильда. – Розкажи мені все.
– Мама, вибач мене … Мама … Мама, у мене буде дитина.
В очах у Матильди потемніло. Якби вона не сиділа на дивані, то обов’язково б впала від такої новини. Дитина? Дарина сама ще дитина, їй нещодавно виповнилося лише шістнадцять років … Що скаже батько? Адже це погана слава на все місто … Безчестя! Ганьба!
Читайте також:ЦІКАВО ЗНАТИ: НЕЗАДОВГО ДО CМEРТІ БАГАТО ЛЮДЕЙ ПОЧИНАЮТЬ БАЧИТИ НЕЗВИЧАЙНІ СНИ. САМЕ ВОНИ ПОЛЕГШУЮТЬ ПЕРЕХІД В ІНШИЙ СВІТ
Матильда не знала, що й сказати. Їй хотілося вилаяти дочку, але ж вона її так любила! Два протилежних почуття влаштували справжню бuтву в її материнських гpудях.
– Ти пробачиш мене мамо? – запитала Даринка. – Я обіцяю, що більше ніколи не буду ні з ким цілуватися. Я і в цей раз не хотіла! Але Павло мене проводжав … Матінка! Він читав мені вірші … Не знаю, що зі мною сталося, але я не змогла втриматися. І поцілувалася з ним, три рази …
– Ти цілувалася з Павлом? – перепитала Матильда. – Три рази?
– Так! – Дарина почала істерично стукати кулачками по дивану.
– З сином аптекаря?
– Так!
– А що ще було? Після поцілунків?
– Нічого, мамо…
Хвилину Матильда перебувала в замішанні. Несподівано в голові у неї прояснилося, все встало на свої місця. Вона посміхнулася, і стала гладити дочку по голові.
– Все буде добре, Даринко. Заспокойся…
– Як же добре, матінко? Такий адже сором…
– Все буде добре…
І Матильда зрозуміла, що дочка подорослішала, і їй самій давно вже слід було розповісти Дарині про те, звідки беруться діти…
