fbpx

– Мамо, посидь з внуками, май совість, ти ж бабуся! Ось такі слова я все частіше чую від своєї рідної доньки, і вони мене останнім часом дуже засмучують. Я маю совість, а ось вона – ні! Якось я сказала доньці по телефону, коли вона мене вичитувала: – Беріть дітей з собою, або наймайте няню! Але почула невдоволений голос зятя і поклала телефон. А вже через тиждень зателефонувала мені сваха: – Нам тут внуків привезли, ми їх взяли на вихідні, але ми ж з чоловіком в будні працюємо, а ти – ні, і поруч одна живеш, так що нічого не придумуй там, допоможи дітям

– Мамо, посидь з онуками, май совість, ти ж їхня бабуся!

Ось такі слова я все частіше чую від своєї рідної доньки, і вони мене останнім часом дуже засмучують. Ні, не внуки, а ці слова. Чомусь дочка, після того як народила вже двох дітей, вважає мене зобов’язаною няньчитися з ними. Ще й не тоді, коли мені зручно та я маю вільний час на діток, а коли їй хочеться. Я маю совість, а ось вона – ні!

Так, я її просила, щоб вона народила першу дитину. Після того, як донька з чоловіком одружилися, дізналися, що вона чекає дитину. Але замість радості молодята щось швидко зажурилися, мовляв, для себе не пожили. Та я відразу сказала, що народжуйте, а я допоможу чим зможу.

Я ще тоді запідозрила, що ця моя фраза ще мені аукнеться. Народився онук, який постійно був на моїх руках. Дочка користувалася тим, що вони з чоловіком хочуть догуляти успіху у житті та роботі, адже після весілля вони цього зробити не встигли!

Гаразд! Я все одно постійно вдома, працюю вже давно бухгалтером, але вдома. Донька з зятем жили тоді зі мною, і мені доводилося часто залишатися з маленьким внуком, адже якщо я дала слово – значить треба тримати! Коли онукові було 4 роки, дочка зі своїм чоловіком взяли кредит. Я полегшено зітхнула, тому що якщо чесно – втомилася. Внука свого я, звичайно, люблю, але ніякого особистого життя і простору у мене немає. Я ще досить молода: мені ще й 50 немає, до того ж ще й самотня. Тільки самотність свою я хочу розділяти з чоловіком, а не з дітьми і внуками. Пора їм вже подорослішати.

Не прожили вони там і року, як дочка знову з животом ходить. Я відразу попередила, щоб дочка навіть не думала мені тепер онуків підсовувати, коли їй цього хочеться, я або сама приїду, або до себе покличу, якщо матиму вільний час на діток. Є ще батьки чоловіка, нехай до них возять. Але до них же далеко їхати – через все місто по пробках, а я зовсім поруч з ними! Та й свати не так вже й цікавляться внуками. Навіть коли внучка народилася, вони не приїхали на виписку, сказали що їм ніколи.

Як тільки дочка відгодувала дитину молоком, то знову почалося:

– Мамо, май совість посидь з дітьми, ми хочемо сходити в гості, до друзів!

– Беріть дітей з собою, або наймайте няню! Я сьогодні зайнята!

Дочка на мене відразу образилася:

– Тобі не соромно? Якийсь чоловік важливіший за онуків?

Поки донька виставляла мені претензії по телефону, то я почула здалеку голос зятя:

– Зовсім вже знахабніла! – Це він так про мене сказав!

Після цих слів я поклала телефон і більше з дітьми на розмовляла. А вже через тиждень телефонує мені мати зятя:

– Нам тут внуків привезли, ми їх взяли на вихідні, але ми ж з чоловіком в будні працюємо, а ти ні, і поруч одна живеш, так що нічого не придумуй там, допоможи дітям!

Мене це зовсім засмутило, я зрозуміла, що донька щось там наговорила своїй свекрусі на мене, адже сваха так зі мною не говорила ніколи.

Ось тепер у мене проблема: і онуків іноді побачити хочу, адже люблю їх, і нахабство дочки мене дуже засмучує. Так не повинно бути мені соромно за те, що я вільною бути хочу! Це їхні діти, а не мої, я свою дочку виростила і внука до 4 років, хоч і не зобов’язана була з онуком няньчитися. Як з дітьми порозумітися і переконати їх не просити у мене неможливого? Не можу я жити з ними у сварці! Але і хрест на собі вставити теж не хочу. Тим більше у мене особисте життя зараз налагоджується, чоловік до мене сватається. Мені потрібне хоч на схилі літ спокійне життя.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

You cannot copy content of this page