Напевно, немає людей, які б спокійно собі старіли, без усвідомлення того, що найкращі роки молодого життя залишилися вже давно позаду.
Життя молодої людини наповнене радістю, різними пригодами, яскравими почуттями і чудовими мріями на краще майбутнє.
Але й в зрілому віці теж є свій шарм, своя мудрість і чудові цінності.
Життя людини на схилі літ багато в чому залежить від рідних людей, і останнім часом я в цьому переконуюся все більше.
За вікном цілий день був дощ, пів дня Ніна Андріївна дивилася на краплинки, які поспіхом стікали по скельці.
А потім, з цікавістю, дивилася, як двірничка прибирала подвір’я, відпочиваючи періодично на лавці. Через дощ на вулиці було мало людей та дивитися того дня у вікно було не так цікаво.
– Мамо, ти б підвелася хоч трохи, допомогла мені щось зробити, або хоча б картоплю почистила, я все одна роблю, кручуся з ранку до вечора біля вас усіх, прибираю за всіма, їсти усім готую а ти тут сидиш весь дені і не поворухнешся, лише йдеш, коли до столу тебе кличуть.
Ніна Андріївна ледве підвелася, попрямувала на кухню. Повз неї пробігла онучка, голосно крикнула, щоб бабуся відійшла в сторону і не заважала їй.
Ніна Андріївна постояла в стороні, а потім рушила на кухню. По дорозі зять її зупинив, запитав, що цікавого за пів дня вона побачила у вікні та голосно засміявся. Бабуся вдала вигляд, що посміхнулася, але на душі був лише смуток.
Сіла мати чистити картоплю та сумні і такі далекі та рідні спогади самі її заполонили.
Чоловіка втратила вона дуже рано, сама виховувала доньку. В селі роботи багато, з ранку до вечора на роботі, а потім ще й город, господарка, на своє життя часу не було, заміж так і не вийшла більше.
Потім забрала ще й стареньку маму до себе. А через рік її донька сама вийшла заміж, привела зятя додому в мамину хату.
В цій хатині сільській яблуку не було де впасти, але жили вони досить таки добре та спокійно. Зять відчував себе справжнім господарем, адже був одним чоловіком у хаті та вважав, що його мають слухатися всі.
А потім не стало мами, на жаль, продали тоді цю хату в селі, діти доклали гроші, купили квартиру у місті і всі перебралися туди. Квартира у п’ятиповерхівці без ліфта, на п’ятому поверсі.
По східцях Ніна Андріївна спуститися не може, а діти й не намагалися з нею на вулицю вийти, так і сидить в своїй кімнаті з ранку до вечора щодня.
– Мамо, ну як же ти чистиш картоплю, – почувся голос доньки. – Ну нічого не хочеш допомогти мені зовсім, лушпиння залишилося, вічка не почищені. Йти собі, я сама все зроблю, без тебе.
Ніна Андріївна відразу ледве підвелася і рушила в свою кімнату, нічого не сказавши доньці, очі вже були, як в тумані, дороги не бачила.
Сіла біля свого віконця, і в ньому нічого не було видно, очі ще довго були вологі.
Лише подумки промайнуло в голові старенької жінки: а моя рідна матуся так гарно старіла зі мною, вона біля мене щасливою була, як дитина мала раділа, мені б таку старість.
Як гадаєте, чим мати завинила перед дітьми? Чи може вона ще щось змінити, щоб відчути від них любов і повагу? В чому помилилася? І в чому може бути причина, що одні діти, як немовлят доглядають своїх батьків, а інші – лише й чекають, коли з старенькими батьками і турботи разом підуть?
Фото ілюстративне.
