В той день, коли Ольга і Дмитро одружилися, його мама Тетяна Михайлівна заявила:
– Переїжджаю я, діти, трохи ближче до вас, щодня у мене вечерятимете щось смачне, щоб ми жили як справжня родина.
Ольга глянула на новоспеченого чоловіка з здивуванням, і Дмитро твердо відповів:
– Не потрібно тобі переїжджати, мамо, ми й так тебе відвідуватимемо, просто не щодня. Адже нам і вдвох побути хочеться.
Тетяна Михайлівна образилася і все весілля з-під лоба поглядала на Ольгу, а замість тосту скаржилася, що діти викидають старих батьків як непотрібну річ зі свого життя.
Коли в подружжя був, як кажуть, медовий місяць, мати дзвонила їм щодня, а якщо Дмитро не встигав відразу відповідати вона продовжувала телефонувати, а потім звинувачувала його в тому, що він забув рідну матір.
Дмитро, через усе це, постійно вибачався перед дружиною:
– Мама виховала мене сама, забезпечувала чимало років одна, окремо ніколи не жила, була завжди поруч зі мною, тому їй непросто дається самотність.
Після повернення вони щонайменше раз на тиждень заглядали до своєї свекрухи, хоча сама, щиро кажучи, воліла б цього не робити.
Тетяна Михайлівна пригощала їх не лише домашньою їжею, а й нескінченними докорами.
– Навіть не заглядаєте до мене ніколи, не дзвоните мені, зрідка цікавитеся моїм життям! Ось трапиться б щось зі мною, а ви й не дізнаєтесь про це, потім шкодуватимете, але буде дуже пізно!
Після застілля Тетяна Михайлівна знаходила синові і невістці багато різних справ. Дмитро все лагодив то меблі, то сантехніку, з якою постійно якісь проблеми були, а от Ольга безкінечно перемивала квартиру.
Тетяна Михайлівна вважала подібні справи найкращим виявом турботи.
Після чергової поїздки до матері чоловіка Ольга заявила йому:
– Твоя мама спеціально до нашого приїзду щось або ламає, або забруднює, щоб був привід нас з тобою позвати для себе. Сьогодні під ліжком я знайшла гору пил, який підозріло нагадував мені чомусь вміст пилососу.
– Моя мама, звісно, хоче багато нашої уваги, але ж не до такого вже, – образився Дмитро.
Однак незабаром підозри підтвердилися, коли мати вкотре зателефонувала синові зі скаргою на те, що в неї десь там труби потекли.
Приїхавши, Ольга і Дмитро виявили у квартирі ледь не ціле озеро та незадоволених сусідів знизу, у яких вода бігла по стінах, аж шпалери повідклеювалися.
Викликаний дітьми сантехнік відразу повідомив:
– Ось тут, наче, пробито, певне, як спеціально. Не розумію, як це могло статися.
Ольга, що збирала воду та витирала підлогу, глянула на свекруху та помітила, як у тієї винно забігали очі.
– Ви навмисне це зробили, Тетяно Михайлівно? – Запитала вона прямо.
Свекруха схлипнула та заплакала, на погляд Ольги, демонстративно та зовсім ненатурально, якось так усе це награно було.
– Я хотіла просто більше вашої уваги, ви ж просто так ніколи не приходьте до мене, а мені самотньо одній.
– Наступного разу попроси нас до тебе приїхати, не роби більше такого, – сказав Дмитро. – Тобі ще сусідам компенсацію виплачувати потрібно за все.
– Хіба ти мені не допоможеш, сину, з цим? – здивувалася Тетяна Михайлівна і вмить перестала плакати. – Хороший син допоміг би!
– Якби це була випадковість, звісно, що допоміг би, але ти сама винна, тож маєш запам’ятати урок цей урок, – відповів Дмитро.
Тетяна Михайлівна образилася дуже та після цього не дзвонила синові два тижні, а його дзвінки скидала. Ольга провели цей час як у раю, поки не зателефонувала тітонька чоловіка.
– У тебе совісті зовсім немає, ніс не показує до недужої матері!
Тітка довго докоряла йому, що за ці два тижні у його мами погіршилося самопочуття.
Разом із дружиною він одразу поїхали до неї в стаціонар.
– Чому ти нічого не сказала нам, мамо? – дорікнув своїй матері.
Тетяна Михайлівна знизала плечима, демонстративно дивлячись поверх їхніх голів:
– Я ж точно вже вам набридла, от і не хотіла турбувати тепер. Раптом ви вирішите, що я й в стаціонар теж випадково потрапила.
Ольга, з теплом та співчуттям, взяла свекруху за руку і сказала:
– Мамо, ми не можемо їздити до вас щодня, але якщо трапиться щось недобре, будемо поряд та підтримаємо. Будь ласка, не забувайте про це.
Тоді вона ще не підозрювала, чим обернуться її слова.
Якось вдень їм зателефонувала свекруха:
– Я випадково впала та не можу встати!
Син відразу поїхав до матері. Наступні декілька днів були заповнені різними фахівцями та оглядами, після чого мати Дмитра переїхала до них.
– Мамі потрібен догляд хороший, – пояснив Дмитро винувато. – Вона невдало впала та тепер зовсім не встає.
Тетяна Михайлівна і справді виглядала не дуже гарно.
Ольга намостила ложе з подушок, пересунула телевізор зручно, щоб свекрусі було краще видно, стала готувати її улюблені страви, щоб мамі зручно і комфортно в них було..
– Ольго, ти вже вибач, що так сталося, – сказала мати.
– Що ви, ви ж в цьому не винні, не потрібно перепрошувати.
Ольга припускала, що доглядати за лежачою свекрухою буде непросто, але не уявляла наскільки це буде важко їй.
Їй довелося згодом перейти на віддалену роботу, щоб дбати про матір чоловіка, але попрацювати тепер не вдавалося кожні кілька хвилин.
– Принеси халат, мені холодно.
– Забери халат шаль, мені спекотно.
– Зроби чаю, котлет насмаж сьогодні, хочу їсти.
А потім і зовсім попросила:
– Посидь поряд біля мене, поки я дивлюся кіно.
– Мені ж потрібно працювати, мені роботу ніхто мою ж не відмінив, – відмовилась Ольга.
– Потім закінчиш, невже тобі мене не шкода?
Ольга подивилася на Тетяну Михайлівну, що лежала сумною під ковдрою, і зітхнувши пішла за ноутбуком. Наступну пару годин вона намагалася доробити звіт під серіал, який переглядала мати чоловіка..
Дмитро увечері співчутливо промовив:
– Як шкода, що мені на роботі не дозволяють працювати дистанційно, я займався б своєю мамою сам.
– Просто поясни своїй мамі, що мене не можна без кінця роботою різною засипати, я все-таки людина, а не служниця її.
Проте це почула мати і на претензії розплакалася так, що Ольга вже й сама пошкодувала про свої слова.
– Я здорова не потрібна нікому з вас була, а вже зараз і поготів, – поскаржилася вона. – А мені просто хочеться тепла і щоб рідні люди в складні моменти поруч були.
Дітям було шкода дуже її.
З того часу Тетяну Михайлівну майже не залишали одну, а вечеряли всією сім’єю в її кімнаті, щоб вона не відчувала себе самотньою і непотрібною нікому.
А якось додому прийшов фахівець на огляд, і сказав, що нічого не розуміє, чому мама так багато лежить і мало встає, адже з нею вже все добре.
Тоді якісь сумніви, вперше, і закралися в Ольги.
– Та що розуміють ці фахівці, – відмахувалась мати. – Мабуть, покращення й не чекати мені.
Ольга уявила, що доглядатиме свекруху довгі роки, і засмутилася.
– Давай наймемо доглядальницю якусь для мами твоєї, – сказала вона у чоловіка.
Та мати не прийняла сторонньої людини і влаштувала бойкот: перестала розмовляти і їсти, від сина та невістки відверталася.
– Діти рідні мають доглядати матір самі, а не ось так просто покидати на чужих людей.
У результаті через пару днів від доглядальниці довелося відмовитися, а Ольга знову взялася за свекруху.
Життя Ольги перетворилося на безкінечний день з величезним об’їмом обов’язків: наготувати, допомагати, розважити.
“Не знаю, скільки часу я ще витримаю”, – подумала Ольга, стоячи якось на кухні і нарізуючи фрукти для свекрухи.
Вона віднесла фрукти до кімнати, де мати відразу їй веліла:
– Відчини вікно, тут немає чим дихати.
Поставивши тарілку з нарізаними фруктами на невеличке підвіконня, Ольга відчинила стулку і раптом запитала:
– А ви намагаєтеся встати більше, ніж раніше, хоч трохи?
– Навіщо мені це? Я ж трохи ходжу, он в ванну ходжу, а решта мені важко, – здивувалася мати.
– Тому що не можна все життя провести ось так просто лежачи, потрібно розходжуватися, фахівці кажуть, що у вас все добре, справи ваші покращилися.
– Здається мені, ти просто, з усіх сил, намагаєшся мене позбутися. Ну, звичайно, я вам тут набридла за стільки часу.
Ольга махнула рукою і вийшла з кімнати, вирішивши прогулятися до магазину, адже більшого відпочинку вона зараз не мала.
Жінка забула, що зробила чай, віднесла матері, а її улюблені цукерки так і не дала. А вони залишилися лежати на самій верхній поличці, до якої вона сама не могла дістати без стільчика.
А коли повернулася, то цукерок вже не було.
– Мамо, а ви самі їх взяли? – запитала.
– Стільчик там стояв, то я з великими труднощами туди ледь дісталася. Чому ж ти не подбала про мене?
Ольга така здивована була і ображена, водночас. Виходить мати полізла собі спокійно на стілець і з верхньої полички дістала собі цукерки, а взяти сама халат, чи відкрити вікно, вона не може, бачте.
– Твоя мати нам говорить неправду, – заявила вона тоді ввечері чоловікові.
Вислухавши її коротку розповідь, чоловік не повірив відразу:
– Напевно, ти щось не так зрозуміла, є розумне пояснення.
– Яке? Просто ти не розумієш, я гадаю, що мамі набагато краще, але вона звикла, що я все для неї роблю, їй так добре, от вона собі і обрала лежати і скаржитися, щоб ми бігали біля неї.
Зрештою Дмитро повірив їй, точніше, змирився з неминучістю.
– Що ж, якщо мама нам говорить неправду, ми виведемо її на чисту воду, – пообіцяв він дружині своїй. – Ось зараз і підемо.
Тетяна Михайлівна насолоджувалась своїм новим становищем в родині, нарешті увага сина і невістки була зосереджена на ній. Якраз дивилася своє улюблене шоу.
Двері в її кімнату відчинилися, і увійшли Дмитро та Ольга, обличчя у них були якісь дуже сумні.
– Вже годину не заходили, думала, забули про мене, – дорікнула мати їм.
– Мамо, не кажи такого, це неправда, ми ж тільки про твоє благополуччя і турбуємося обоє з дружиною, – відповів Дмитро.
– Тому ми добре подумали і влаштуємо вас у будинок для людей похилого віку, – випередила його Ольга.
Мати дуже здивувалася, але потім обурилася:
– Як ви до такого могли додуматися?! Де тут турбота?! – мати зробила очі сумними.
– Ми не здатні забезпечити вам, як ви того хочете, цілодобовий нагляд, адже треба й мені працювати, начальство на роботі не задоволене, що я не виходжу на роботу, – відповіла Ольга. – Вам сумно одній, доводиться чекати, поки нас немає. Вам потрібен нагляд фахівців. Ми вже обрали будинок для людей похилого віку. Він хороший, не хвилюйтеся
– Я не дозволю вам цього зробити, – впевнено відповіла мати.
– Ми хотіли б, щоб ти залишилася, але не можемо дати тобі більше турботи, як ти хочеш того, – сумно відповів Дмитро. – Нам теж дуже шкода, але доведеться так вчинити.
Син і невістка відвернулися, збираючись вийти, і мати дорікнула їм в слід.
– Тільки й думаєте, що мене позбутися! – встала мати і почала збирати речі якісь свої.
– Мамо, ти так добре вже сама ходиш?! – захоплено мовив Дмитро.
– Так, ходжу трохи краще. А хіба в мене вибір був, я старалася, бо знала, що ви попросити мене скоро від вас піти.
Тут вона помітила, що син із невісткою дивляться без подиву і навіть з іронією.
– Що ж, якщо тобі краще, то я, з радістю, відвезу тебе додому, – сказав Дмитро.
– Виженеш з дому недужу матір зі свого дому?!
– Недужу б не покинув, а от ти мені говорила неправду, тому я тебе охоче додому відвезу.
Дмитро зробив, як казав. Накупив матері продуктів і поїхав додому.
Тетяна Михайлівна ще довго дітям дзвонила, докоряла їм. Але Дмитро брав телефон, відповідав сухо, на її повчання не зважав.
Згодом Ольга вийшла на роботу, вони найняли жінку, яка ходила до матері через день, купувала їй продукти і щось трішки допомагала вдома по декілька годин.
Мати ображалася, спочатку не хотіла бачити її в себе, а потім зрозуміла, що нічого цим не доб’ється і змирилася.
– Я просто хотіла бути поряд з вами, хіба це погано? – поскаржилася мати.
Тепер вона усім родичам скаржиться, на таких невдячних дітей. Але хіба діти не вірно вчинили? Хіба потрібно було якесь інше рішення прийняти?
Чи погано те, що матір живе одна, окремо, а діти їй просто допомагають?
Фото ілюстративне.
