fbpx
Breaking News
В той день Настя хрестила свою другу дочку. В церкві до неї підійшла жінка, яку вона не відразу впізнала. Жебpачка, яка просила милостиню, була її злoю мачухою. – Прости мене, я дуже вuнна перед тобою. Але, як бачиш, я сповна розплатилася за все. Мої діти вuгнали мене, я не потрібна їм
Коли до Віри в гості вперше прийшли свати, щоб обговорити деталі весілля, вона зрозуміла, що прoблем буде багато. На весіллі контраст родичів нареченого і нареченої був особливо очевидний. А потім свати взагалі вирішили, що якщо їх син одружився з їхньою дочкою, то і прoблеми тепер у них спільні. Якось Віра не витримала і вuгнала сваху з хати
У свекрухи почалися прoблеми зі здоров’ям, тому я запропонувала їй переїхати до нас. В один прекрасний день я випадково пiдслухала розмову чоловіка зі свекрухою. Вона переконувала чоловіка, що я жаxлива господиня, живу за його рахунок, витрачаю немислимі гроші на всілякі дуpниці. Потім вона сказала, що шкoдує його, тому що я ще й пoгана дружина. Тоді я все зрозуміла, але було вже пізно
Кожна господинька пoвинна мати у своєму записнику цeй СИРНИЙ рецепт “Наполеона”. Від одного урочистого вигляду цього торта слинки течуть, немає сил не з’їсти шматочок. Смакота, яка не залишить байдужим жодного домочадця!
Кoхaнець, який з’явився в моєму житті, був гарний і забезпечений. Гроші мене особливо не цікавили, просто хотілося крапельку уваги і тепла. Щоб роз’яснити ситуацію, відразу скажу, що у чоловіка теж була кохaнка і не одна. Все це було зрозуміло з телефонних розмов, помаді на шиї і запаху парфумів. Я давно перестала звертати на це увагу
Без рубрики
Мамо, дайте грошi на гарнi груди!

Через пiдлiтковi комплекси моя донька в 16 рокiв готова була лягти пiд нiж пластичного хiрурга

У народi кажуть: “Малi дiти — малi проблеми, великi дiти — великi проблеми”. Допоки моя донька пiшки пiд стiл ходила, я нерозумiла значення цих слiв. А коли пiдросла та вступила в так званий перехiдний вiк, згадувала цю народну мудрiсть чи не щодня.

Та найгiрше, що я не змогла сама впоратися з тими “великими проблемами” — через крики та сварки з донькою ефект був прямо протилежний. Дякувати Богу, зустрiла мудру жiнку, медика з великої лiтери, яка допомогла нашiй родинi уникнути непоправних помилок.

Розкажу трiшки про нашу сiм’ю. Через чотири роки пiсля народження дитини ми з чоловiком прийняли важке, але єдино правильне в нашiй ситуацiї рiшення. Постiйної роботи вдома не було, жили в батькiв на шиї, тому поїхали на заробiтки до Iталiї. Вирушили вдвох, а маленьку Катрусю залишили на дiдуся й на бабцю. Довгi п’ять рокiв важкої працi iй поневiрянь на чужинi — i нарештi ми змогли дозволити собi забрати доньку до себе. Так, дитинi було важко.

За той час, що минув, вона так рiдко бачила батькiв, що вiдвикла, а тут ще переїзд до чужої країни, де треба вчити мову, призвичаюватися до всього нового. Катрусi тодi було дев’ять.

Потроху, день за днем, донька звикла. Невдовзi вже непогано щебетала iталiйською, пiшла до школи. Ми тодi жили в невеликому мiстечку. Я доглядала неповносправну жiнку, чоловiк наймався на господарськi роботи.

Усе закрутилося близько двох рокiв тому. Через знайомих ми дiзналися про непогану можливiсть працевлаштуватися в Мiланi.

Родина заможних iталiйцiв шукала жiнку, що доглядала б їхню стареньку бабцю, i чоловiка — для робiт на обiйстi. Вони обiцяли житло й гарну платню. Пiсля спiвбесiди нашi новi роботодавцi запропонували переїжджати хоч завтра.

Ми з чоловiком були дуже радi, а ось наша п’ятнадцятирiчна Катруся страшенно засмутилася. Їй не хотiлося покидати школу, до якої вона так звикла, i друзiв. То була наша помилка. Треба було бiльше спiлкуватися з дитиною, пояснити ситуацiю, та ми з чоловiком якось прогавили цей момент. Спакували речi — i вперед.

Про те, як дитинi ведеться новiй школi, ми запитували радше так, аби дiстати очiкувану вiдповiдь: “Усе гаразд”. А проте вже невдовзi стало зрозумiло, що не все гаразд. Навiть навпаки — погано.

Усе почалося з того, що Катруся стала скаржитися на погане самопочуття й не йшла до школи. Та коли таке почастiшало, у мене зародилися пiдозри. Пiшли до лiкаря — дiвчина здорова.

Звiсно, коли за кiлька днiв Катруся попросилася залишитися вдома, я її випровадила до школи штурханами. Та вже за кiлька тижнiв такий спосiб випровадити доньку до школи не спрацьовував.

Сварки, розмови з батьком теж нiчого не дали. Те, що ранiше ми чули вiд Катрусi помiж iншим: “Я — потвора”, — тепер звучало на повен голос i власне було причиною, чому вона не хоче виходити за межi кiмнати. А одного дня Катруся заявила: їй потрiбнi грошi на операцiю зi збiльшення грудей.

Я ледь не впала: “Ти що, здурiла? Хочеш скалiчити себе в молодi роки?” А в доньки — iстерика: “З мене всi смiються! Я потвора!
Бiльше з дому не вийду, щоб людей не смiшити!” Я була вражена.

Звiдки в головi 16-рiчної юнки взялися такi думки? I тодi я зробила ще одну помилку — замiсть того щоб спокiйно поговорити, постаратися зрозумiти свою вже майже дорослу дитину, страшенно накричала на неї й пiшла, гримнувши дверима.

Ситуацiя ставала загрозливою, i єдине, до чого ми з чоловiком додумалися, — почали з донькою вiдвiдувати психолога. Гаманець схуд, а позитивного ефекту так i не побачили. Щоправда, дiзналися першопричину доччиних негараздiв: виявилося, що однокласники в новiй школi взяли її на смiх — худорляву дiвчинку без пишних жiночих форм. I замiсть того щоб дати доброго вiдкоша, Катруся поринула в комплекси з головою.

Як наслiдок — вона цiлими днями лежала в лiжку, переглядаючи телепередачi чи втупившись у комп’ютер.
Її нiщо не цiкавило, а розмови про майбутнє викликали лише роздратування.

З бiдою наполовину Катруся закiнчила навчальний рiк, i ми вiдправили її на канiкули до бабцi з дiдусем в Україну. Звiсно, мої батьки знали про нашу проблему, i саме вони запропонували проконсультуватися зi знайомою жiнкою-медиком — панi Марiєю, яка понад три десятилiття працює з особливими дiтьми та пiдлiтками й вчить їх, попри iнвалiднiсть, знаходити себе в цьому життi, дiставати вiд нього радiсть i дарувати її iншим. Я поговорила з цiєю жiнкою, i в мене вперше за довгий час зажеврiла надiя витягнути доньку з її депресивного стану.

I знаєте, що допомогло Катрусi? Панi Марiя запропонувала їй хоча б кiлька днiв побути волонтеркою в центрi для дiтей з особливими потребами. Допомагати їм у тих буденних речах, якi ми робимо “на автоматi”, не звертаючи уваги й не думаючи про те, що комусь навiть вийти з дому на прогулянку самому не пiд силу.

Через “не хочу” Катруся пiшла. Один день, другий… I так упродовж усiх канiкул. Лише не смiйтеся, але я радiла неймовiрно, що донька вийшла з дому i щось робить! Небагатослiвна Катруся коротко пояснила: “Я зрозумiла, що їм потрiбна”. А коли донька повернулася до Iталiї, сказала нам iз батьком: “Вибачте, я була
така нерозумна…”

Докладнiше про переломний момент розповiла панi Марiя. Коли Катруся допомагала дiвчинцi на вiзочку, яка хворiє на ДЦП, на уроцi малювання, та не без труднощiв взяла її за руку й iз захопленням та вдячнiстю сказала: “Яа ти аа!” Панi Марiя “переклала” слова хворої дитини, сказанi до Катрусi: “Яка ти гарна!”

“I коли я побачила наповненi сльозами очi вашої доньки, то зрозумiла, що бiльше допомога психологiв їй не знадобиться”, — додала панi Марiя.

Ярина, Мiлан

Читайте також: КАМЕНСЬКИХ ПОКАЗАЛА ЯК ВМІЄ ГОТУВАТИ МЛИНЦІ (ВІДЕО)

Джерело

Related Post