fbpx
Без рубрики
«Мамо, будь ласка, не кидай нас», – ледь стримуючи сльози, усе повторював старший 14-літній син Іван

«Мамо, будь ласка, не кидай нас», – ледь стримуючи сльози, усе повторював старший син Іван. Йому було 14 років. Середній, десятирічний Сашко, лише мовчки дивився на матір благальними, повними сліз, очима, а найменша, семирічна Даринка, обхопила її руками і ридала.

Аліна і Василь прожили у шлюбі сімнадцять років.

Односельці заздрили Аліні через те, що мала такого хорошого чоловіка: роботящий, не зловживав aлкoгoлeм, усі гроші приносив у сім’ю, залюбки займався дітьми, навіть готував їсти.

У їхньому будинку панував порядок. Василь усе міг полагодити і змайструвати, але Аліні цього було мало. Заробітків Василя вистачало тільки на прожиття.

Аліна освіти не мала, заміж за Василя вийшла у 18 років, а потім дeкрeт, домашні турботи – так ніде і не працювала. Тому, дохід мали тільки від великого господарства і від зарплатні Василя, який трудився будівельником.

Дітей Аліна не те, що не любила, але і зайвою увагою не розпещувала, сприймала як звичний і надокучливий обов’язок.

Аліна нудьгувала, адже треба було доглядати трьох дітей. Якось, від нічого робити, зареєструвалася на сайті знайомств. Не думала, не чекала, а знайшла собі там залицяльника. Та не якогось там Василя, а справжнього заморського принца.

Італієць Алессандро хоча і мав 43 роки, але був заможний, жив у власному маєтку і мріяв про дружину-українку. Хоча це здавалося фантастичним сном. Довгі бесіди через Скайп, коли чоловіка і дітей не було вдома, прuстрaснi зaлuцяння Алессандро, дорогі подарунки, які він почав висилати, – усе просто закрутило Аліні голову.

Аліна зрозуміла, що це доля, коли шанувальник ще й приїхав в Україну заради зустрічі із нею. Вона вирішила піти від чоловіка. А діти? Щоб не злякaтu обранця, спочатку надумала пожити із ним, вийти заміж, а згодом забрати і малих – усіх разом, або по одному – уже як вийде.

З чоловіком вона не церемонилася, тому розповіла усе й одразу: і про нову любов, і про те, що кидає його, і про те, що дітей поки лишає із ним. Той зблід, у відповідь не зміг вимовити й слова.

Але із дітьми розмова виявилася складнішою. Діти ніяк не хотіли зрозуміти, що мама їде надовго, і навіть невідомо, коли вона повернеться. Особливо Даринка – плакала і нічого не хотіла чути. Через схлипування лише повторювала: «Мамо, не їдь». Хлопці не давали волю почуттям, але теж не хотіли вірити у швидку розлуку.

Проте кілька місяців пролетіли як мить. І вже оформили офіційне розлучення. У суді Василь навіть не впирався, сидів як приречений, наче і не з ним усе те відбувається.

Коли жінка, уже колишня, їхала, у хаті стояв плач цілий день. Вже й хлопці кинулися в сльози і молили матір залишитися, але та була категорична.

Коли за нею зачинилися двері, діти ще кілька годин не могли заспокоїтися. А потім в оселі запанувала зaгрoзлuва тиша. Василь сидів на ліжку і дивився перед собою, не знаючи, що робити і як йому жити далі. Вже й навіть подумував звeстu рaхyнкu із жuттям, але ж діти, що буде з ними.

Так минали дні. Діти були змушені швидше дорослішати, допомагали батькові по господарству, а матір не давала про себе знати. Інколи Даринка залазила до батька на коліна і запитувала: «Тату, а коли мама приїде?» Але із кожним місяцем це запитання вона ставила усе рідше.

Минуло вже два роки. Василь із дітьми якраз сідали вечеряти, коли несподівано двері у хату відчинилися і на порозі з’явилася Аліна. Вони не відразу її впізнали. Розкішно вдягнена із гарною зачіскою, вона наче помолоділа.

– Дітки, ось і я, ваша мама! – вигукнула вона, ледь стримуючи сльози. Аліна не знала, що розлука із дітьми видасться важчою, ніж вона думала, бо навіть багате життя і хороший чоловік не могли втихомирити думок про малечу. Тому і приїхала, щоб забрати усіх, тим більше, новий чоловік був не проти.

Але діти, які сиділи за столом із батьком, навіть не ворухнулися.

– Ну, що ж ви, йдіть до мене обійміть мене – Аліна стояла і не знала, що робити. – Я ж приїхала за вами, як і обіцяла. Я хочу забрати вас усіх до себе, ви побачите, яким чудовим може бути життя!

Проте діти продовжували мовчки сидіти. Навіть Даринка не робила спроб бодай усміхнутися матері.

– Ображаєтеся на мене? – питала Аліна. – Дарма, я ж і вам хотіла про краще життя подбати. А тепер ми всі поїдемо в Італію, і ви побачите, як там добре.

– Ми нікуди не поїдемо, – відрізав Іван.

– Івасику, ти що? – Аліна не йняла віри його словам. – Я ж хотіла як краще. А ти, Сашо, ти простиш мене?

– Я нікуди не поїду, – понуро відповів хлопець.

– Дариночко, донечко, ти ж не хотіла мене відпускати! Хоч ти пробач мамусю! Пробач і поїхали зі мною.

– Я татка не покину! – скрикнула Дарина. – А ти, ти нас зрадила! Ти нам ніхто.

– Діти, але ж я ж вам грошей привезла.

– Забирайся, – не стерпів Василь. – Жили без тебе і далі проживемо.

Читайте також: КОЛИ ВІН ЗРОБИВ ЇЙ ПРОПОЗИЦІЮ, ТО ВОНА ВІДПОВІЛА: “НЕ МОЖУ. Я КOХAЮ ІНШОГО”

Постоявши хвильку на порозі, Аліна, не маючи іншого виходу, позадкувала до дверей.

Коли вона пішла, батько розлив по тарілках борщ. І всі взялися за їжу. Ніхто не сказав ні слова, ніби нічого й не сталося, тільки в Даринки тремтіли руки, і вона із усіх сил намагалася стримати це зрaдлuве тремтіння.

Автор – Ольга Бойчук

Джерело.

Related Post

facebook