– Мамо, а як ти на це дивишся, що до нас в неділю Вадим прийде? – питає мене дочка.
– В цю неділю? – здивувалася я. – Так це ж Вербна неділя, – кажу. – В цей день збираються тільки рідні люди. А я навіть не уявляю, хто такий Вадим.
– Ти його бачила, днями я з ним біля підʼїзду стояла, то ти пройшла повз нас, а він з тобою привітався, – каже Ірина.
– І що, тільки через те, що привітався, я маю його в гостях приймати? – запитально подивилася я на дочку, але, здається, я вже почала щось розуміти.
Ірині моїй 22 роки, вона отримала диплом економіста, вже й на роботу влаштувалася. Але поки-що багато не заробляє, не може собі дозволити знімати окреме житло, тому досі живе з нами.
Донедавна я навіть не уявляла, що вона з кимось зустрічається. А тут, очевидно, вона заміж зібралася, інакше, чого б мав цей хлопець до нас в гості напрошуватися.
– Мамо, але Вадим прийде не один, з ним будуть його батьки, – додала дочка наче так, між іншим, і я відразу зрозуміла, що мої догадки правильні, це – сватання.
Я вже не могла дочекатися, коли чоловік прийде з роботи. Хотілося почути ще й його думку, бо особисто я була переконана, що дочці рано заміж виходити, та й ми зовсім не були готові до весілля.
– Ірині 22 роки, вона достатньо доросла, щоб приймати такі рішення. А ти забула, в скільки років ти вийшла заміж? – каже мені чоловік.
Я не мала що йому на це відповісти, бо коли ми одружувалися, мені було всього 20 років. Але тоді всі так швидко заміж виходили.
А тепер – інший час, всі хотять спочатку на ноги стати, карʼєру зробити, трохи пожити для себе, а тоді сімʼю створювати. Але моя Ірина вирішила по-іншому.
Коли я зрозуміла, що треба прийняти все як є, стала я до прийому сватів готуватися. Накрила стіл, все приготувала, щоб не осоромитися перед людьми.
В неділю, десь під обід, прийшли гості – Вадим і його батьки. Перше враження у мене було дуже неоднозначне, майбутні свати з перших хвилин, щойно познайомилися, стали почуватися як у себе вдома.
Люба, мама Вадима, стала витягувати з сумок кастрюлі з готовими стравами і салатами, зі словами:
– Тут все своє, домашнє, у вас такого точно нема! Що ви тут в квартирі маєте, не те, що у нас, в селі – натурпродукт.
Сват оглянув квартиру і запитав – в якій кімнаті будуть жити молодята, зауваживши, що наша квартира могла б бути і більшою.
Я була ошелешена їхньою простотою, якщо не сказати, безпардонністю, але промовчала і не прогадала. Бо це було лише перше враження, лише зовнішня оболонка, а насправді свати виявилися дуже хорошими і приємними людьми, щоправда, прямолінійність їхня залишилася, але я вже звикла до неї.
Ми добре посиділи, поговорили про весілля наших дітей, а потім розійшлися. На наступну неділю, уже на Великдень, свати запросили нас до себе в гості.
Ми поїхали до них в село, може будинок у них і не найбільший, і вони не найбагатші, але їхній щедрості можна повчитися.
Мало того, що столи вгиналися від наїдків, які приготувала Люба, так ми ще й додому поїхали з повними сумками домашніх продуктів. Чого там тільки не було, сват робить сам домашню ковбасу, буженину, і все таке смачне, що точно таке в магазині не купиш.
Живуть наші діти вже 8 років разом, двох онуків нам подарували. Перші кілька років вони жили у нас, поки на своє назбирали, ми з сватами їм допомогли, і вони двокімнатну квартиру купили.
Ми часто буваємо у сватів, на всі свята, і влітку ми всі їздимо до них. Свати стали для мене найближчими родичами. Нам нема що ділити, нам є про кого дбати, і ми робимо це разом, бо так легше і нам і дітям.
Я щиро бажаю усім мати таких сватів, бо коли в родині панує мир і злагода, то це найкраще, що може бути.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
