Початок тижня був найменш улюбленим часом для Марії. Це означало, що тепер цілих п’ять днів їй доведеться насилу вставати з ліжка та, тримаючись за стіну, робити важкі перші кроки.
Ванна кімната спочатку, кухня потім – все повільно, неквапливо. Звісно, що пізніше вона “розходиться”, але поки що це єдиний спосіб до цього дійти.
Саме тому зараз Марія встає о шостій годині ранку, щоб гарантовано бути на роботі до восьмої години ранку.
А всього десять років тому їй вдалося за десять хвилин добігти на свій завод, де вона працює бухгалтером вже чимало років. Зараз цей же шлях займає вже майже пів години.
Марія вже декілька років отримувала пенсію, але продовжувала працювати. Пенсія була невелика, звісно – трохи десь не дотягувала до середнього показника по країні, але деякі її знайомі та подруги отримували навіть менше за неї.
В принципі, на ці гроші можна було б якось прожити скромно, але за однієї умови – якщо ти здоровий та тобі не потрібно бігти в аптеку і залишати там чимало грошей на місяць.
Та й зі здоров’ям Марії, на жаль, зовсім не пощастило.
Та й в цій важкій ситуації був промінчик надії на те, що життя її зміниться найближчим часом і вже не буде таким важким, як до того.
Звісно, промінчик цей був сумний, адже він неї пішла близька людина, але таке життя і нічого ти тут не вдієш.
Справа в тому, що чотири місяці тому Марія отримала у спадок однокімнатну квартиру від старшої сестри. Уляна була старша за Марію на вісім років, ніколи не була заміжня, не мала власних дітей та до того ж недужала.
Вона жила близько дуже до Марії, у тому ж кварталі, тому Марія кілька разів на тиждень після роботи завжди приїжджала до сестри, привозила їй їжу та продукти, допомагала по господарству, чим могла та як могла підтримувала в її важкій ситуації.
Через два місяці в спадок вступить Марія – ще місяць вона виділила для себе, щоб розібратися в квартирі Уляни та знайти мешканців, які будуть винаймати її в оренду.
Після цього можна буде жінці трохи відпочити та звільнитися з роботи.
Вона вже попередила своє начальство, і в бухгалтерію, на свою посаду в майбутньому, взяли на роботу молоду дівчину, яку Марія сама тепер консультувала та стажувала на своє місце.
В першу чергу жінка планувала подбати про своє здоров’я – пройти всіх спеціалістів в поліклініці, з’їздити в санаторій та просто відпочити від важкої роботи за багато років.
Але, як відомо давно, не варто нікому розповідати про свої плани, а Марія розповіла.
У суботу вранці відразу, як дізналася про все, зателефонувала Марії її донька Світлана.
– Мамо, а ти сьогодні о п’ятій годині вечора будеш в себе вдома? – спитала вона.
– Не планувала я кудись їхати чи йти, – мати відповіла.
– Це чудово! Тоді я прийду до тебе з Мар’янкою, онучкою твоєю.
Марія завжди була рада бачити доньку та п’ятирічну свою онучку. Вона, після цього дзвінка, відразу замісила тісто, щоб спекти улюблене печиво, яке дуже любить Мар’яна.
Після того, як її гості випили чай та онучка розповіла бабусі про те, що вона робить в садочку, Марія перша почала розмову до доньки:
– Ну, вже кажіть!
– Що я, мамо, маю сказати? – мовила донька.
– Уляно, ну я бачу, що ти прийшла не просто так до мене. Кажіть, що вам вже потрібно.
– Мамо, ти знаєш, нам вже дуже тісно в нашій однокімнатній квартирі. Мар’янці замість ліжечка просто кинули матрац на підлогу. Тепер, коли ми розкладаємо диван, нам доводиться ходити майже вздовж стін. А ще ми з чоловіком мріємо другу дитину. А де ж друге дитя в наших умовах поміститься? – почала її дочка.
– Звісно, я розумію. Але чим я можу вам допомогти? – запитала Марія.
– Ти можеш, мамо, якраз! Подивіться: якщо продати квартиру тітки Уляни і нашу, то можна взяти простору велику трикімнатну квартиру. Уявіть, як це буде чудово, – захоплено вигукнула Світлана.
– Звісно. Ти молодець, чи не так? – запитала мати.
– Мамо, я знаю, що ти хотіла звільнитися з роботи і здати в оренду квартиру тітки, але ти ще не стара людина, тобі всього 65 років. У цьому віці більшість жінок ще працюють!
– Світлано, справа не у віці, а в тому, як така людина себе почуває. Мені вже важко працювати давно, а жити на одну пенсію – це виживати у сучасних умовах, – відповіла Марія.
– Мамо, ну не перебільшуй! У нашої сусідки он – вона самотня бабуся – пенсія трішки більше чотирьох тисяч гривень, але вона якось живе собі, – продовжувала дочка.
Марія подивилася на Світлану і здивувалася: куди ж поділася її мила, ласкава, добра маленька дівчинка? Тепер вона побачила просто перед собою зовсім іншу людину, яку не впізнавала.
– Гаразд, Світлано, йди, я подумаю, – сказала мати.
– Дякую, матусю, – вперше за вечір, обійняла Світлана маму.
– Мені ще рано дякувати за щось, я ще не дав своєї згоди, я просто сказав, що подумаю над цим і все.
Коли донька та онучка поїхали додому, жінка справді задумалася над цим. З одного боку, вона хотіла допомогти єдиній доньці. А з іншого боку, квартиру, в якій зараз живе сім’я Світлани, купили вона та її чоловік, свого часу. Світлана тоді якраз закінчила університет, знайшла роботу, а батько запропонував:
– Маріє, а може, ми можемо обміняти нашу трикімнатну квартиру на дві невеличкі однокімнатні? Нам з тобою вдвох вистачить місця в одній кімнаті, а у дочки буде власна квартира – нехай звикне до самостійного життя і теж собі спокійно живе.
В однокімнатній квартирі вони з батьком прожили недовго, чоловіка Марії незабаром, на жаль, не стало. І ось Світлана тепер хоче, щоб мама подарувала їй квартиру її тітки Уляни, хоча мама її доглядала сама, Світлана не допомагала, мовляв, в неї дитина мала.
На наступний день Марії зателефонувала мама її зятя, свекруха Світлани:
– Здорова будьте, свахо! Ну, що ви вирішили? Чи віддасте ви квартиру сестри нашим дітям? – спитала вона майже одразу.
– Я ще не вирішила нічого, свахо, — відповіла Марія.
– Та що там думати думати? Для кого ми живемо? Заради дітей і онуків! У наших дітей буде велика квартира, а у нас ще один онук, – радісно сказала сваха.
– Свахо, значить ви зі своїм чоловіком живете разом в трикімнатній квартирі собі спокійно. Поміняйтеся ви з ними квартирами – ось і вирішення всіх проблем, – запропонувала Марія.
– Це ви не могли придумати нічого розумнішого? Це ми вдвох будемо тіснитися один з одним в однокімнатній квартирі? – обурилася сваха.
Після цієї розмови Марія собі твердо вирішила не погоджуватися на пропозицію своєї дочки.
Зрештою дочка з зятем не бідують зовсім: вона працює менеджером в торговій компанії, її зять – айтішником теж в якійсь компанії. І, як вона зрозуміла добре, працює строго з дев’яти до п’яти щодня і не переробляється, щоб заробити більше.
Зате діти купили собі в минулому році хорошу машину – Марія не розбирається в марках, але після цього зять довго ходив гордий, як павич. Вони щороку відпочивали за кордоном.
Марія зателефонувала доньці і повідомила про своє рішення. Того ж вечора до неї прибігла Світлана.
– Мамо, знаєш, я не очікувала такого саме від тебе! – сказала вона матері прямо ще з порога. Якихось 38 квадратних метрів та щастя твоєї доньки та онуків! І не ви нас так підвели! А ми – ваша родина єдина! Ви зараз скаржитеся на власне самопочуття. А що буде через п’ять років? Адже допомогти вам, крім нас, зовсім не буде кому.
– Заспокойся, Світлано, сідай. Я не збираюся з тобою сперечатися. Хочу запропонувати вам ще один варіант: якщо ви хочете другу дитину – вперед! Ставайте ще раз батьками! Продайте свою квартиру однокімнатну, додайте материнський капітал і купіть те, що хочете – кредит вам схвалять в будь-якому випадку. Звісно, якийсь час вам доведеться обходитися без курортів і закордонів, але квартира хороша у вас буде, – порадила мати.
– Мамо, ти жартуєш зі мною?! – Світлана грюкнула дверима і пішла.
Минуло два місяці. Донька вже з зятем навідувалися до матері декілька разів, ще щось про квартиру казали, просили поступитися їм житлом, але мати навіть не змінила своєї думки – ні і все.
Марія оформила всі документи, стала законною власницею другої квартири та відразу приступила до реалізації задуманого.
Спочатку вона звільнилася з роботи. Перший тиждень просто від усього відпочивала та відсипалася, потім потроху робила все те, до чого раніше не доходили руки.
І лише вже потім зайнялася квартирою сестри: перебрала речі – щось віддала, а щось вирішила залишити собі.
Потім зателефонувала Світлані і попросила її допомогти перенести щось з квартири Уляни. Але донька сказала, що у неї проблеми зі спиною, а зять відвіз свою машину на СТО для обслуговування.
– Ну, гаразд, вибачте, що заважаю вам, – сказала Марія.
Вона зрозуміла, що така помста їй за те, що вона не віддала їм квартиру.
До дочки та зятя вона більше не зверталася ні по що – хвалила себе за далекоглядність: останні два роки вона відкладала більшу частину пенсії, а жила на зарплату. Крім того, в Уляни також залишилося трохи грошей на рахунку.
Так що грошей цих на невеличкий косметичний ремонт й оплату роботи вантажників вистачило і залишилося ще. І незабаром знайшлися орендарі – молода сім’я, які чекали, коли буде побудований їх будинок.
Марії зажилося легше, нарешті могла і про своє здоров’я подбати, адже про неї не дбав ніхто, діти турбувалися лише про себе, але не про неї.
Діти дорогу забули до матері. А останнім часом ще й родичі стали телефонувати Марії, мовляв, совісті в матері немає, адже в одній квартирі живе, іншу – величезну, в оренду здає, коли її діти просто тісняться на тридцяти квадратних метрах.
Марії аж недобре від тих слів і докорів родини, а поговорити ні з ким. Останнім часом, мати дуже шкодує про скоєне, можливо, дійсно, вона не правильно вчинила і потрібно було дітям уступити квартиру. Жінка заплуталася дуже.
Діти відвернулися від неї, ображаються дуже. Як їй вірно вчинити, щоб не шкодувати про найбільшу помилку в житті?
Фото ілюстративне.
