– Мамо, а що бабуся мене не любить? – запитав мене мій молодший син, тримаючи в руках 20 євро.
Я здогадувалась, чому у сина виникло таке дивне запитання. На його 10-річний ювілей бабуся подарувала йому всього 20 євро. І це при тому, що вона вже 17 років на заробітках в Італії і нічим нам не допомагає.
Ну нехай нам, але внукам? У нас з чоловіком двоє синів, так бабуся їм жодного разу навіть на день народження 100 євро не дала. Вона вважає, що 20 буде цілком достатньо.
Син засмутився, бо хоче велосипед, і сподівався, що бабуся йому якщо не купить цей велосипед, то хоча б гроші дасть. А 20 євро це навіть не тисяча гривень, що за них купиш?
Я заспокоїла сина, пообіцяла йому, що ми з батьком обов’язково йому придбаємо той велосипед, але трошки пізніше. А для себе я вирішила, що не хочу знатися з свекрухою, нехай собі живе як хоче.
От тільки в мене одне питання – куди вона діває гроші, адже за 17 років на заробітках вона не тільки нам нічим не допомогла, але й і собі нічого не пристала. Хата в селі у неї досі без ремонту і без зручностей, в той час як в інших заробітчанок не будинки, а палаци справжні.
Певний час я забула про свекруху, вона собі в Італії жила, а ми тут якось обходилися без її допомоги, але нещодавно вона приїхала додому у відпустку і напросилася до нас в гості.
– Мама приїхала, каже, що зайде до нас, – попередив мене мій чоловік.
Я зітхнула.
– Сергію, я не хочу її бачити в нашому домі.
Він здивовано глянув на мене:
– Чому?
Я глянула на чоловіка, і в мені закипіла образа.
– А ти забув, як татові потрібні були гроші на лікування? Забув, як ми позичали у знайомих, як чужі люди скидалися, а твоя мама навіть не запропонувала своєї допомогти?
Сергій нервово потер підборіддя.
– Вона тоді сама була не в найкращій ситуації…
– Яка ситуація? – голос мій задрижав. – Вона вже сімнадцять років в Італії! Що вона там робить? Де ті гроші, які вона заробляє?
– Не знаю, – чоловік знизав плечима. – Але то її справа, ти гроші моєї мами не рахуй, – каже.
Я замовкла, знала, що йому неприємна ця розмова. А продовжувати не було сенсу, бо свекруха і так не зміниться.
Коли я виходила заміж за Сергія, його мама вже була на заробітках. Вона поїхала, коли він тільки одружився, і спочатку я думала, що вона хоче допомогти нам. Але ніякої допомоги не було.
Минали роки, а в їхній хаті не змінювалося нічого. Так, ніби там ніхто й не працює в Італії.
Я бачила інших заробітчанок: одні купували квартири, інші будували будинки. А що зробила вона? Де її гроші?
Мої батьки, які нікуди не виїжджали, змогли допомогти нам з житлом. А свекруха тільки приїжджала раз на два роки, очікувала, що ми коло неї бігатимемо, а потім знову поверталася в Італію.
Хоч я і не хотіла приймати свекруху у нас вдома, але вона таки прийшла. Дала нашим синам по 10 євро, бо це ж не день народження. Діти навіть брати від неї не хотіли ці гроші, і спілкуватися з бабусею у них теж не було бажання.
Свекруха вирішила, що це я накрутила дітей проти неї.
– А що, бабусю треба лише через гроші любити? – вдає, що образилася свекруха.
Та на цьому її розчарування не закінчилися. Вона ж чекала, що я, як завжди, столи накрию, і буду бігати коло неї, а я зробила чай, і спекла кекс, тим і пригостила гостю.
Пішла від нас свекруха в дуже поганому настрої. Чоловікові ця моя витівка не сподобалася зовсім.
– Ти що, не могла нормально стіл накрити? – питає мене.
– Могла, але не хотіла, – чесно відповіла я.
Чоловік вважає, що я неправильно зробила. А я думаю, що до людей треба ставитися так, як вони ставляться до нас. Не допомагає нам свекруха – то й ми їй нічого не винні.
А яка ваша думка?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
