fbpx
Breaking News
— Оце, сину, — сyворо мовив батько, — ми з матір’ю посовітувались і рішили: не пара вона тобі. Не бepи. Он краще сycідську Нелю взяв би. Гарна дівчина. І дім є, і гроші гарні получає. Кoли син привів додому невicтку, вони не пустили у хату. Підійшов міський автобус. У чому були, в тому й поїхали на залізничний вокзал. Батько з матір’ю пеpeжuвали: «Що ж ми наpoбuли?! Хiба могли знати, що тaке cкoїтьcя?!»
Тeща та дружина пеpекoнaли Івана, що ростить він свою дочку, допоки випадково не дізнaвся прaвду. Якось рoзпuвaли на роботі мoгopич, і чoлoвіки, як бaби, плеcкали язuкaми. – Іване, ну ти й дypень, – хихикав механік. – Чи схожа на тебе твоя дитина? Пicля цiєї розмови Іван побіг додому, як poзгнiвaний звiр
В цe вaжко повipити: Молода українка розв’язала загадку, яkу нiхто не міг вирішити 400 років
«Вuбирай, або я, або вoна», – так скaзала Ярославу дpужина. Коxанка скaзала те сaме. Тому Ярослав жiнці скaзав, що кuнув кoхaнкy, а кoхaнцi – що пoтрібно ще тpохи пoчекати
– Не тpеба Михайлові сьoгодні їхaти в мiсто! Мaшина poзiб’ється! Спoчатку всі пoдумали, щo це стаpече маpення бaбусі, та вuйшло все сaме тaк. Вpятувала стаpенька хлoпця
Життєві історії
– Мамка тобі, Лідo, стіл свій заповіла. У тебе, говорить, дітей багато, а стіл маленький, а мені він вже не знадобиться: Поки родина спадок ділила, вона отримала стіл. Алe вce відкpилося згoдом

Життя моєї бабусі нічим не відрізнялося від життя будь-якої іншої жінки нашої країни за радянських часів. П’ятеро дітей, чоловік-‘nянuчкa. Загалом, піднімала дітей сама. З 6 ранку на ногах, всіх треба помити, нагодувати, одягнути, взути, в тому числі і чоловіка. Про відпочинок або відпустку бабуся тоді й гадки не мала, не могла собі цього дозволити.

Працювала на двох роботах і з домашніми справами справлялася на відмінно. Ну, що не старайся, іноді наступали важкі часи. Так відбувається, якщо все тягнеш один на своїх плечах. У такі часи бабусі доводилося звертатися до сусідів, літньої пари. Прийде вона до них грошей зайняти до получки, а вони все і без слів розуміють. За матеріалами

– Лідо, іди в серванті в вазочці візьми скільки потрібно, потім віддаси.

Бабусі було ніяково брати гроші в борг. Виховання не дозволяло. Вона змyшена була це робити, тому що, крім неї, справи нікому не було до того, як би дітей на ноги поставити. Ну а що робити? На знак подяки бабуся по можливості відвідувала будинок людей похилого віку. Прала, їсти готувала, в магазин бігала. І борги, до речі кажучи, приносила вчасно.

Читайте також: Чoловік обрaзився і вирішив не забирати дружину з пoлoгoвого. Кoли вона приїхала додому і почала переглядати старі фотографії, тiльки тoді зрозуміла, в чiм спpава

Йшов час. І, як це буває у людей похилого віку, прийшов час вмupaти. Першим смepть забрала літнього чоловіка. Як не готуйся до цього, а yдaр м’якше від цього не стане. Моя бабуся тепер частіше з’являлася в будинку вдoви. По господарству допомагала, та й говорили вони по душам. Так тривало кілька років. Вже і дітлахи підросли, деякі вчитися поїхали, самостійне життя почали. І якось само собою бабусі більше не потрібно було брати грошей з заповітної вазочки, але вона продовжувала ходити і допомагати. Скільки разів господиня будинку пропонувала бабусі взяти гроші за допомогу, але бабуся завжди відмовлялася. Ні в яку!

Був травневий теплий ранок, бабуся вийшла на роботу. По дорозі зустріла сусідку, яка знала всі новини села ще до того, як самі герої оком встигнуть моргнути! Вона-то і повідала бабусі про кoнчuнy її вдови.

Думаю, говорити про те, що бабуся поралася на пoхopонах більше, ніж будь-хто інший, навіть не треба. Допомагала, ніби рідні. Після пoхopону підійшов до неї син пoкiйнoї і каже:

– Мамка тобі, Лідo, стіл свій заповіла. У тебе, говорить, дітей багато, а стіл маленький, а мені він вже не знадобиться. Переконай її, мовляв, синку, щоб вона його обов’язково сoбi забрала.

Ну, бабуся відмовити не могла. Забрала стіл собі. Життя йде, життя триває. Вже кілька місяців пройшло з пoхoрону. Бабуся все так же працює, чоловік все так же n’є. І ось якось після чергового разу, коли бабуся поклала діда спати, і в будинку нарешті запанувала благородна тиша, вона почула ось що. Тихий такий ненав’язливий стукіт. Прислухаючись до звуків, бабуся почала усвідомлювати, що звук не з вулиці. Звук десь в будинку. Встала бабуся з ліжка, пішла в кухню. Стук припинився, пройшлася по спальнях – тиша. Лягла в ліжко – знову стук! Постукає собі і перестане.

Так тривало кілька ночей поспіль. Бабуся вже звикла до цього і намагалася уваги не звертати. Ось тільки до того часу, поки стукіт не почався вдень. Сидить вона на ганку, сонечко світить, пташки співають. Двері в будинок відчинені навстіж. І раптом чує з кухні той самий стук! Тільки цього разу він був наполегливий і гучний! Бабуся розсердилася через такого нахабства:

– Хто б не стукав, це вже занадто! Ну, я тобі задам! – з цими словами бабуся вбігла в кухню.

Стук виходив з-під столу! Ніби хтось сидить під ним і хоче, щоб його знайшли. Бабуся підбігла до столу, схопила за ніжку і перевернула. Нікого! Абсолютно нікого під ним не було! Оглянувши кухню і кожен кут будинку, бабуся повернулася до перевернутого столу. Тільки тепер вона помітила, що на дні столу, в щілини між дошками, щось стирчить. Смикнула. Папірці.

– Ой, батюшки! Це ж гроші!

І все встало на свої місця. Ось чому старенька хотіла, щоб бабуся стіл цей забрала. Сховала вона там грошенят на знак подяки за все хороше. Бабуся вголос подякувала своїй благодійниці і поставила стіл, як і стояв.

Ну і на завершення хотілося б додати, що стіл стоїть донині і жодного стороннього стукоту з тих пір не видавав.

Related Post