Ми з Андрієм вже 7 років живемо у шлюбі. Ще до шлюбу я мала гарну роботу, завжди вміла заробляти і відкладала гроші на своє майбутнє. Андрій мій, теж, людина працьовита, серйозно відноситься до сімейного життя.
Коли ми одружилися, у кожного з нас були свої заощадження і ми купили однокімнатну квартиру. Планували, що трохи відкладемо грошей і, на майбутнє, цю квартиру продамо і купимо трикімнатну вже для сім’ї, адже не хотіли брати кредити і переплачувати такі великі відсотки.
Два роки я сиділа в декреті, а потім мені зателефонував начальник, тоді була весна. Іван Дмитрович сказав, що його заступник звільняється, він буде шукати іншу людину відповідальну на цю посаду. Я на фірмі працюю чимало років, він знає, що я сумлінно виконую свою роботу і відповідально ставлюся до всього, тому запропонував цю посаду мені.
Мені ще рік потрібно було сидіти в декреті, але я не хотіла втрачати цю роботу, адже розуміла, що така пропозиція буває раз в житті, якщо я не погоджуся зараз, знайдеться на це місце інша людина і я зароблятиму набагато менше, як вийду з декрету.
Я сама зателефонувала свекрусі, адже знала, що вона вже на пенсії, близько до нас живе. Я попросила маму Андрія, щоб вона приходила вранці до нас, сиділа з нашим сином поки ми з чоловіком повернемося з роботи. Я пообіцяла свекрусі, що платитиму їй за це добре, адже рідна людина краще няньки, у чоловіка мама – чудова людина.
Свекруха погодилася і я вийшла на роботу. Щомісяця я їй гарно платила, а вона ще й їсти нам готувала, коли синочок спав і у неї був вільний час. Загалом всі були задоволені: мама чоловіка стала купувати собі якісні продукти, краще одягалася, вже не економила на всьому так, як колись. Я спокійно працювала на роботі, заробляла добре.
А тиждень тому мама чоловіка сказала, що більше не буде сидіти з нашим сином. Її донька розлучилася і повернулася жити до неї зі своїм маленьким сином. Свекрусі шкода своєї доньки і вона тепер сидітиме з її сином, щоб та ходила на роботу, адже отримує лише копійчані аліменти і бабусина пенсія тепер. За ці гроші, особливо, не нашикуєшся.
Я звичайно засмутилася, адже не знаю, що тепер робити. Няні ми з чоловіком не хочемо, це чужа людина, та й син з чужими людьми сидіти не хоче, а в садочок ще маленький, лише наступного року підемо, та й роботи я не хочу втрачати.
Я розумію свекруху, її шкода своєї власної дитини, але на душі якийсь осад у мене залишився: виходить сина доньки вона глядітиме просто так, а з нашим синочком сиділа за хороші гроші.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
