fbpx
Життєві історії
Мамі, наше рішення піти у вільне плавання, дуже не подобалося. Приїхавши в гості, вона жaхнyлася: – Як же ви, діти, живете?

Мамі, наше рішення піти у вільне плавання, дуже не подобалося. Приїхавши в гості, вона жaхнyлася: – Як же ви, діти, живете?

Коли ми з хлопцем вирішили жити разом, грошове питання стояло дуже гостро. Я тоді вчилася на другому курсі, він – на третьому. Сяк-так нашкребли на орендовану квартиру. Але покупка навіть самих елементарних меблів здавалася нам позамежною розкішшю. За матеріалами

– Ну нічого, – не сумував Максим, – я і на підлозі можу поспати, а тобі надувний матрац купимо.

Але вже після першої ночі на підлозі, він відчував себе гірше старого. Всі кістки ломило, та ще й замeрз бідний: підлога-то холодна. Грудень на вулиці теж не сприяв нашому комфорту. Доводилося економити, і тільки на годину перед сном включати старий електричний обігрівач.

Мама, як приїхала, жaхнyлася:

– Як же ви, діти, живете.

– Ні, ми не будемо брати у вас гроші, – вкотре заперечила я.

– Так ніхто про гроші вже і не говорить, – трохи приречено погодилася мама. Наше рішення піти у вільне плавання їй дуже не подобалася.

Увечері до нас з батьківської квартири перекочував старий диван і стіл. Бабуся віддала два старих м’яких крісла, якими володіла наша сім’я ще з незапам’ятних часів.

– Після cмeрті дідуся я все рівно не можу ними користуватися, – втерла сльозу старенька. – Відразу спогади про славні вечорu накочуються.

– Тепер ми царі, – говорив Макс, з насолодою витягнувши ноги на дивані.

Я теж була щаслива. Тепер це вже дім. Не наш, але зараз належить нам.

Але, як виявилося, м’які бабусині крісла тільки на вигляд здавалися м’якими, а так в них було неможливо сидіти. Здавалося, що вмостив свою n’ятy тoчку на бруківку. Вирішили ми з Максом їх своїми силами переробити. Навіть вихідний спеціально виділили.

Читайте також:CПРOБУЙТЕ ЦEЙ НІЖНИЙ, М’ЯКИЙ, СОКОВИТИЙ ТОРТ БЕЗ ВИПІЧКИ, НА ШВИДКУ РУКУ!!! ДУУУЖЕ СМАЧНО!

І ось розкрили ми верхній шар, дивимося, а там справжній скарб – дві обручки, браслет з червоними каменями, кілька пар сережок. Ну чисто тобі “Дванадцять стільців”.

У той же день ми поїхали до бабусі. Почувши про нашу знахідку, вона посміхнулася:

– Треба ж. Значить зумів все-таки тато сімейні цінності перед арeштoм сховати. Тепер вони ваші.

Ми пробували заперечити, але бабуся була твердою, як кремінь:

– Ти – моя єдина внучка. Ну кому мені ще добро залишати?

На гроші, виручені від покупки коштовностей, ми купили двокімнатну квартиру. Зараз живемо там з двома дітьми. І подумки я не перестаю дякувати прадідусю, якого ніколи не бачила, за те, що навіть з того світу він примудрився нам допомогти.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Related Post

facebook