Я у мами єдина донька, і моя мама завжди намагалася у всьому мене підтримати, допомогти, за що я їй дуже вдячна.
В свою чергу я також завжди старалася не залишати маму одну, особливо тепер, коли два роки тому не стало батька.
Мамі моїй 60 років, живе вона одна в двокімнатній квартирі. Їй було настільки там самотньо, що я була змушена приїжджати до неї щодня.
А потім ми з чоловіком порадилися, і вирішили забрати маму до себе у свій будинок, місця у нас багато, внуки поряд, мама завжди буде під наглядом.
Мама дуже зраділа нашій пропозиції і відразу переїхала до нас. Свою квартиру вона здала квартирантам, ми їй відразу сказали, що ці гроші вона зможе відкладати для себе.
Живе мама у нас вже більше року. Ми всі доволі добре ладили весь цей час.
З нами мама ожила, вона дуже мені допомагала: готувала їсти, прибирала, прала. Забирала дітей зі школи та водила на гуртки, чим дуже полегшила мені життя. Ми з чоловіком могли працювати, не хвилюючись за дітей, які були під опікою люблячої бабусі.
Щоб мама не думала, що ми її використовуємо, ми з чоловіком додатково давали їй щомісяця 2 тисячі гривень, які вона могла витратити на будь-які свої потреби.
Я думала, що вона щаслива з нами. Мій чоловік добре ставиться до тещі, між ними немає жодних непорозумінь. А діти просто обожнюють свою бабусю.
Мама ніколи не скаржилася, що їй з нами погано, навпаки, казала, що не впоралася б з болем втрати, якби не ми.
А цієї весни я помітила, що мама все частіше їздить до себе додому, начебто, перевірити, чи все гаразд з її квартирою.
Мені це здалося дивним, і не просто так. Бо нещодавно мама мені зізналася, що вона зустрічається з одним чоловіком і збирається за нього заміж.
Сказати, що я була здивована, це нічого не сказати, мені б навіть в голову б не прийшло, що мама може так вчинити.
Не подумайте, я прихильниця шлюбів, завжди вважала, що якщо двоє людей збираються жити разом, то вони повинні офіційно оформити свої стосунки. Але я не розумію людей, які одружуються після шістдесяти.
Для чого? Невже просто не можна спілкуватися? Навіщо пов’язувати себе узами шлюбу? Невже в такому віці можливе кохання?
Моя мама з татом разом прожили 36 років. Батька вона дуже любила, у них були справжні почуття. Їм заздрили всі знайомі і родичі – такою чудовою парою вони були. Тому я не могла зрозуміти, як мама так швидко його забула і проміняла на іншого?
У неї є ми і онуки, навіщо їй це? Хіба у такому віці розписують у РАЦСі?
Мама сподівалася, що я її підтримаю і цього разу, але я сказала свою думку прямо – я проти.
Мама чомусь образилася на мене. Не сказавши жодного слова, вона пішла і не повернулася. І навіть не подзвонила, та й я не стала.
Виявляється, що з своєї квартири мама вже виселила квартирантів, і тепер у неї є кругленька сума за більше ніж як рік оренди, тому вона разом з цим чоловіком розписалися, і відразу почали жити разом.
Зі мною вона не розмовляє, досі ображається, за те, що я начебто не пораділа за неї.
І що вона чекала від мене? Вітань? Вона зрадила пам’ять батька, на старості років вирішила побути щасливою?
Проміняла своїх онуків і мене на якогось чоловіка. Може я і не права, але зараз я це сприймаю саме так.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.