fbpx
Життєві історії
Мама Зою з сестрою ростила сама. Чоловік її залишив. В один день просто вивіз все майно з квартири і більше у їхньому житті не з’являвся. Їли вівсянку, в школу ходили в валянках. Мати працювала на двох роботах, але донькам дала все. Тепер сестра живе в Америці з сім’єю дуже добре, а Зоя в столиці біля матері. Та якось надумалося Зої знайти рідного батька. Все життя вона мріяла прийти до нього, коли буде успішною, щоб він побачив, яку красуню залишив. А батько виявився, на диво, не такою вже й поганою людиною, Зоя стала дружити з його сім’єю, щовихідних до нього їздить. А якось про все це дізналася рідна сестра

– А тепер, як виявилося, то мій рідний батько людина непогана, – стала мені якось розповідати подруга Зоя. – Принаймні, зовсім не така недобра вже дуже, як мені доводили. Не розумію, чому я не повинна з ним спілкуватися? Ми рідня, найближчі люди, можна так сказати. Зрештою, ображатися на те, що було майже 30 років тому – нерозумно буде зовсім з моєї сторони. Я ж вже сама давно доросла людина.

Зою з сестричкою мати ростила одна лише. Батько пішов з сім’ї, коли Зої була ще малою, їй тоді було всього 5 років, а сестрі не було і одного року. Пішов батько з сім’ї дуже негарно, вивіз з дому майже всі речі, і навіть не залишив адреси.

Як жити без батька і взагалі будь-якої допомоги – це окрема історія. Мати все життя працювала і старалася одна для двох дітей, працювала вона постійно на двох роботах, щоб одягнути і прогодувати свою маленьку сім’ю. Жили з копійки на копійку. Обідали в садку і в школі, з одягу усі трьох носили те, що люди віддадуть, доношували один за одним. Від аліментів татусь бігав, як міг. Кілька разів вголос відмовлявся від дочок, говорив, що не його.

І, хоча мати по можливості намагалася відгородити дітей від усього цього, вони все одно багато чого бачили і розуміли, з дитячим інтересом підслуховуючи розмови дорослих. Особливо старша, Зоя. З дитинства вона не раз на власні вуха чула, що батькові не потрібна, у нього інша сім’я, інша дитина. І, звичайно, мріяла – ось виросте, вивчиться, прийде до тата вся така доросла, гарна, багата – і той, безумовно, зрозуміє, що втратив, і засипле словами каяття.

Мати Зої у свій час викреслила цю людину зі свого життя раз і назавжди. Погано про нього дітям не говорила зовсім нічого, проте всі розмови і запитання дівчаток на цю тему закінчувала відразу, навіть не починавши. Все життя прожила одна, ростила дітей, обом дала освіту. Дівчата вийшли заміж, народили своїх дітей. Молодша з сім’єю живе в Америці, Зоя з двома дітьми і чоловіком – в столиці, поруч зі своєю матір’ю.

І ось захотіла Зоя зараз знайти рідного тата.

Все життя жила і не думала про нього, а тут прийшла така думка.

Просто хотіла подивитися в очі, показати, що і без нього виросли вони з сестрою прекрасними людьми. Як в тих дитячих мріях – щоб зрозумів, що втратив.

Захотіла – і знайшла, благо, знайти людину в наш час зовсім не проблема.

На її подив, батько зовсім не справляв поганого враження.

Цікавий чоловік 70-ти років, приємний в спілкуванні, розумний, начитаний, вільно користується інтернетом, має свій погляд на речі. Зустрілися один раз, другий, третій – і чим далі, тим більше це спілкування затягує. Зоя навіть не очікувала такого. З батьком Зоя має багато спільного. З ним легко і приємно, вони розуміють один одного з пів слова. З мамою зовсім не так. У неї важкий характер, а з віком все тільки погіршується. Від неї Зоя чує одну критику і ретельно зважує кожне сказане їй слово, і після години спілкування з мамою вона – як лимон без соку. З батьком Зоя просто відпочиває душею.

Батько познайомив доньку зі своєю сім’єю – сином дружини від першого шлюбу, якого виростив як свого, і своєю дочкою. І Зоя раптом відчула себе в центрі великої дружної родини. Чесно кажучи, їй все життя не вистачало такого спілкування. Буквально за кілька місяців стали дружити вони сім’ями так, що вже й не уявляють, як жили до цього.

І все б нічого, тільки сама Зоя почувається таки трішки зрадницею по відношенню до сестри і матері. Ті і чути про батька не хочуть ні слова.

– Чому ти так себе ведеш, чому робиш такий вибір, – обурюється по телефону сестра. – Навіщо він тобі потрібен? Швидко ти забула, як вівсянку ми размочували, як з валянок в босоніжки перелазили, і як пів класу сміялися над твоїм дірявим портфелем, з якого ручки сипалися. Тоді тобі це дрібницею такою не здавалася! Запитай у свого рідного батька, де він був у той рік, а? І чому не міг дочкам хоч одні на двох гумові чоботи купити? Син його, якого він “як свого” виростив, цікаво, теж на вівсянці сидів і в валянках по калюжах в школу ходив? Ти запитай, запитай! Навіщо ти взагалі стали сама його шукати, я не розумію. Він тебе не шукав, копійки не дав, з днем ​​народження не привітав жодного разу. Ти – не розумна жінка, ось і все. Слухай, а може, ти отримати щось хочеш з нього? Спадщина? Ні? Ну тоді точно нерозумна.

Чесно, ні про яку спадщину Зоя і не думає, і не знає навіть, чи є у батька щось за душею. Здається, живе він в квартирі дружини, так це все і не важливо. Справа зовсім не в цьому.

Матері Зоя і взагалі не говорить про те, що знайшла батька і спілкується. І боїться, що діти проговоряться, куди і до кого їздили в неділю.

Що з мамою буде, сумно навіть собі уявити.

Та й самій собі Зоя пояснити не може пояснити, чому у неї такі почуття до свого батька рідного – після всього, що було в їх житті. Ще пів року тому вона сама б в таке не повірила.

– Ну ти ж розумієш, я не міг вам особливо допомагати вам! – сказав якось батько. – У мене теж було двоє дітей. І на зарплату звичайного робітника на заводі не пошикуєш.

І навіть після цих слів Зоя чомусь не може ображатися на батька. Він же їй рідний. Але сказати мамі не наважується нічого.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page
facebook