Думаю, що знайдеться чимало людей, які будуть засуджувати мене, але я надіюся, що серед вас будуть і такі, які зрозуміють мою ситуацію і допоможуть мені знайти вихід. Адже інколи мене бере великий сумнів і я не знаю, чи правильно роблю, чи не помиляюся я.
Справа в тому, що в моїх тата й мами є двоє дітей: дві доньки, я і сестра. І якщо я часто чую, що в сім’ї батьки люблять меншу дитину, то в нас було якраз навпаки. Уся любов і батьківська увага діставалася старшій моїй сестрі Ганні. Я не можу сказати, що батьки мені у чомусь відмовляли, чи чогось не купували, або не радували мене смаколиками, хоча вони були зовсім небагаті люди.
Але для Ганни вони одяг чи взуття обирали з душею, все найкраще та найякісніше, щоб їй подобалося, а мені, на що грошей вистачить, так вже складалося. І так в усьому, коли розмовляла з батьками моя сестра, у них аж очі сяяли щастям, їм було цікаво все, що їм розповідала сама Ганна, вони завжди з захопленням слухали все.
Всі абсолютно сприймали це нормально, навіть наші родичі. Зараз я не розумію, чому це так було, можливо, просто всі звикли до того, або думали, що у нашій сім’ї ми самі маємо розбиратися. За всі ці роки я звикла до такого ставлення і вже перестала зважати на те, що душа мами й тата більше лежала до моєї сестри. Тому, коли закінчила вчитися, то відразу у місто поїхала подалі від дому.
Я закінчила навчання, влаштувалася на хорошу роботу, згодом вийшла заміж. Відтоді, як я покинула рідне село, минуло десь 10 років. Всі ці роки я інколи приїжджала до тата й мами, але вони були холодні до мене. Навіть коли привозила своїх діток, батьки жодного разу їм навіть сотні гривень не дали, навіть на свята, максимум – це цукерка якась, хоча ми з чоловіком ніколи їм на гостинці та продукти не скупилися, завжди повні сумки з міста веземо.
Але коли приїжджає моя сестра з чоловіком, дітей поки що у них немає, причини я не знаю, бо вона давно заміжня. Але батьки тоді всіх сусідів та родичів скликають до своєї хати на гостину, такі вже раді цьому приїзду, наче свято якесь, столи накривають влітку навіть на вулиці, бо в хату всі не вміщаються. Всі гроші батьки віддають лише сестрі, бо за всі роки я навіть копійки від них не побачила.
А нещодавно мама моя занедужала. Сам батько ввечері подзвонив мені, сказав, щоб приїжджала з мамою сидіти, бо їй важко, робити сама вона нічого не може, догляд зараз потрібен їй.
А я просто згадала всі ці роки, як батьки до мене ставилися і мені зовсім не хочеться їхати в те село, тому я батькові відмовила відразу, сказала, що зайнята я дуже, в село до них не збираюся. Тим паче є у них старша донька, від якої вони ні на крок в дитинстві не відходили, люблять її дуже, по сьогоднішній день допомагають лише одній доньці. А потім сіла і подумала, що все таки, це моя рідна мати, соромно буде людям в очі дивитися, якщо не явлюся в село. Що мені робити? Я зовсім не знаю, як тут мені бути і як прийняти правильне рішення.
Фото ілюстративне.
