Вже майже 10 місяців минуло після того, як мама занедужала, – поділилася зі мною колежанка на роботі Олеся. – Весь цей час доглядаємо за нею, робимо все для того, щоб їй було краще. Все на нас з чоловіком переклалося абсолютно. Забрали ми з Дмитром її, природно, до себе, одна вона зараз жити не може, і взагалі не зрозуміло, чи їй буде краще з часом навіть. Фахівці конкретного нічого не говорять.
У Олесі і її чоловіка Дмитра дві дочки – молодші школярки та двокімнатна квартира, яку вони взяли в кредит. До того, як з мамою таке сталося, жили розміреним життям: обоє працювали, чоловік на п’ятиденці, Олеся працювала два дні через два, отримували зарплати, платили свій кредит.
Чоловік з дружиною економили на чому могли, але на одних макаронах не сиділи. З дітьми допомагали їм бабусі – більше, звичайно, мама Олесі допомагала молодій сім’ї, але і мама Дмитра ніколи не відмовляла в допомозі своїм дітям, коли вони до неї зверталися.
Два-три рази на тиждень, коли у Олесі випадали зміни на роботі, потрібно було забрати дівчат з садочка чи школи, привести додому, погодувати, посидіти з ними до вечора, до приходу батька.
Жили всі поруч, в одному районі, так що особливих труднощів це не становило.
А тепер, коли сталося таке з мамою, звичайно, світ розколовся на до та після.
– Добре, що це сталося вже не тоді, коли всі сиділи вдома і все було зачинено, а коли вже хоч трохи все працювало, – поділилася зі мною Олеся. – Але дуже погано, що відбулося все це з мамою на дачі у знайомих. Маму відвезли в стаціонар, поки знайшли мене, поки ми змогли її забрати і перевезти в столицю, – пройшов дорогоцінний час. Можливо, якби відразу вона потрапила туди – так зараз би у нас не було таких проблем. Але тепер який сенс міркувати? Маємо вже все те, що маємо.
Мамі Олесі 60 років, ходить вона по квартирі тільки з чиєюсь допомогою, сама нічого робити не може. З плюсів – більш-менш відновилася мова, стало зрозуміло, що говорить вона. Це добре, звичайно, але хотілося б, звичайно, більшого. І надії на те, що мама відновиться повністю, тануть з кожним тижнем, руху в кращу сторону не видно. Все-таки часу пройшло вже досить багато, сил теж вкладено багато, а успіхи дуже скромні, як для такої кількості часу.
Дітей у матері двоє – крім самої Олесі, є ще молодший син, 30-річний Анатолій. Живе син біля столиці, там з дружиною вони квартиру взяли в кредит. Невістка зараз сидить в декреті, дитині півтора року. Коли все сталося, малюк був зовсім маленький.
– У перший тиждень, як мама занедужала, брат дзвонив кожен день, запитував, як мама, обіцяв будь-яку допомогу! – розповідає Олеся. – Обіцяв мені постійно, що теж братиме в усьому участь. Перерахував мені на карту 2 тисячі гривень. Спасибі йому, звичайно, але це вся допомога від нього за майже рік, як мама занедужала. Ну, приїжджав пару раз – в день виписки мами додому і на якесь свято, ми тоді зібралися усі у мене біля мами. Хвилювався, що поліпшень особливих не видно. А так дзвонив пару раз на місяць, запитав, як справи, фінансові питання якось зовсім акуратно обходив.
Після виписки Олеся зайнялася доглядом за мамою. З дітьми та іншими побутовими моментами їй дуже допомагала свекруха, і чоловік підключився. Робота знайшлася усім без винятку у всій великій сім’ї.
– А перед якимось святом ми порадилися з мамою і вирішили її квартиру продати, – розповідає Олеся. – Мабуть, тепер вона буде жити з нами, одну її вже не залишиш ніколи, напевно. Але в нашій двокімнатній квартирі усім нам – важко. Ось, нещодавно пройшла угода. Ми з чоловіком закрили залишок свій кредит з цих грошей, що залишилися підуть на маму, щоб їй стало краще. Зараз будемо брати трикімнатну квартиру, щоб була кімната і для мами, теж в кредит. Мабуть, в новій квартирі ремонт доведеться робити – під маму все підлаштувати. На ремонт теж якісь гроші підуть з маминої квартири.
Брат про угоду, та й взагалі про продаж квартири, зовсім нічого не знав – щиро кажучи, Олеся сильно на нього образилася. Розмовляє з ним по телефону сухо і по справі. Мовляв, робимо зараз мамі те і те, возили туди, консультував професор.
З минулим днем народження Олеся брата не привітала, на його привітання не відповіла. Брат, звичайно, відчуває себе незручно, але відносини з’ясовувати досі не прагнув – мабуть, відчуває свою провину.
– А тут нещодавно він мені сам подзвонив і зважився на розмову! – усміхається Олеся. – Вам, каже, напевно, гроші потрібні для мами? Я, мовляв, через тиждень зможу перерахувати вам тисяч п’ять гривень. Я кажу, спасибі, не треба, гроші є, мама квартиру свою продала. Він аж здивувався – як продала, чому? Я кажу, а як ти все це собі уявляєш? На які гроші мама зараз живе і до фахівців ми її возимо, думаєш – на пенсію одну?
Через пару днів брат подзвонив ще раз і напросився в гості до мами, мовляв, скучив, провідати хочу.
– Буде про квартиру говорити, раніше ж не напрошувався в гості, все часу у нього не було! – посміхнувся чоловік Олесі.
Так і вийшло – вже в перші пів години свого візиту брат завів мову про мамину квартиру. Повідомив, що Олеся має повернути йому половину грошей. У нього є кредит, маленька дитина, дружина в декреті і робота зараз не найприбутковіша. Вони живуть не дуже добре, на всьому повністю економлять, і гроші були б вельми до речі зараз їм у ці важкі часи, тим паче, що допомогти йому зараз зовсім нікому.
– Я взагалі мало не сіла – кажу, почекай, а ти в курсі, що це мамина квартира взагалі, лише вона її власниця, гроші їй і самій потрібні? А він – ну, я порахував все, думаю, що хоча б третю частину ви повинні мені дати, ти, мовляв, свій кредит виплатила, а ми? Я сказала, що про нього думаю! Що все дуже дорого, що мама у нас на руках, ми їй коляску купили, всюди возимо, коли потрібно, що жити вона одна не зможе, якщо хоче, нехай забирає її до себе! Ну, тут він ініціативу не виявив, став знову скаржитися, що зарплату скорочують, премію не виплатили, попросив у борг 100 тисяч гривень. Далі, що робити. Випровадили ми з чоловіком брата без нічого. Мама хвилюється, після візиту сина.
Мені прикро дуже, виходить братові лише гроші потрібні, раніше він до мами не приходив. Йому не цікаво за що вона живе, за що лікується, що їсть. Чи потрібно йому віддавати гроші за половину маминої квартири, адже він теж дитина її?
Фото ілюстративне.
