Про те, щоб продати мамину хату я давно думала. Сама я в місті живу, маю квартиру. Але житло старе, ремонту потребує, і я планувала, що продам будинок в селі і свою стару квартиру, а за виручені гроші куплю нову.
Мені 54 роки, з чоловіком я давно розлучилася. Моя єдина донька вийшла заміж і поїхала в іншу область жити, до свого чоловіка.
Я трохи бізнесом займаюся, мала на ринку точку, продукти продавала.
В село я приїжджала рідко, бо не люблю я його.
От тільки до мами раз в місяць я навідувалася, то для мене було святе. Я маму до останнього забезпечувала, хоча вона завжди відмовлялася від моєї допомоги, казала, що у неї все є.
Пів року тому мами не стало. Пішла вона в кращий світ тихо, у сні, а мені зранку її сусіди зателефонували і повідомили.
Мама залишила заповіт, в якому вказала, що я є єдиною спадкоємицею будинку і земельної ділянки біля нього.
Провела я маму в останню путь, як годиться, почекала 40 днів, нічого в хаті не чіпала, а потім стала покупців шукати, щоб як тільки я оформлю будинок на себе – так зразу продати.
Тим часом, в місті я стала собі підшуковувати гарний варіант для нової квартири.
Приїхала я в село, бо знайшлися люди, які будинком зацікавилися. Хотіли подивитися. Але ми з ними в ціні не зійшлися, вони сказали, що ще будуть думати, а я вирішила тиждень-другий побути вдома.
Тут все мені нагадувало маму, дитинство, спокій. А природа така, що словами не описати!
Я останнім часом в місті погано сплю, а тут – таки сон міцний. Прокидаюся відпочивша, зранку вже повна сил і енергії.
В селі я краще відпочила, ніж на дорогому курорті. І їсти стала краще, бо останнім часом щось апетиту зовсім не було у мене.
А якось зранку я вийшла в сад, яблука рвала, бачу, по вулиці йде чоловік. Я у ньому свого Василя відразу впізнала. Кохала я його дуже, як молодими були. Так, сивина скроні покрила, але ж очі ті ж!
Ми з ним розговорилися, він теж був дуже радий мене бачити.
Василь розповів, що вже кілька років як вдівець. Живе зараз з сином і невісткою, і не хоче їм заважати.
Сказав, що купив би у мене мій будинок, щоб жити окремо від дітей.
Подивилася я на нього, і в мене відразу інша думка в голові промайнула.
Я свою квартиру в місті продам, а сама в село переїду. За ці гроші, що я отримаю від продажу квартири, я тут собі все гарненько зроблю.
І про бізнес я подумала вже, я і тут зможу ним займатися.
Василь був дуже радий такому моєму рішенню. Хто зна, може це доля? Може, ми хоч зараз зійдемося і зможемо ще стати щасливими?
Тут і покупці передумали, зателефонували, і сказали, що погоджуються на ту суму, яку я сказала.
– Ви запізнилися, – кажу. – Хатина уже знайшла своїх господарів.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
