З дитинства я мріяла про нормальну повну сім’ю, де мама і тато люблять своїх дітей. Але в моєму випадку доля обділила мене не тільки відсутністю батька, але ще і додала байдужість матері. Тато пішов від нас, коли мені було чотири роки. Я його майже не пам’ятаю.
Мама не довго горювала після відходу мого тата і почала влаштовувати своє особисте життя. У моєму житті з’являлися все нові чоловіки, кожен раз мама просила називати чергового залицяльника татом, але мені це дуже не подобалося. З одного боку, я розуміла її прагнення стати щасливою. Але з іншого, я ж росла в цій несприятливій атмосфері.
Бабуся часто забирала мене до себе, засуджуючи мою матір. Але нічого не змінювалося. Я поверталася і це тривало далі. У шістнадцять років після дев’ятого класу я вступила в коледж, заселившись в квартиру з іншою дівчиною. Ми ділили навпіл оренду за квартиру. Гуртожиток мені не дали, так як його надавали на той момент тільки іногороднім. Я вчилася, підробляла і намагалася всіма силами вирватися з цього місця. Мама навіть не намагалася зв’язатися зі мною.
Якби я не дзвонила, то вона б просто забула про моє існування. Мама знайшла начебто якогось чоловіка, який затримався на довше, ніж всі інші. Вони начебто були щасливі, але мене це не хвилювало. Тепер я хотіла сама влаштувати своє щастя. Я довчилась і влаштувалася працювати в гарне місце, де мої таланти оцінили по достоїнству. Хороша зарплата дозволила мені самій знімати квартиру і нарешті почати нормально жити.
Після цього мою маму як підмінили. Вона зрозуміла, що у мене з’явилися гроші і стала частим гостем у мене. Дзвонила, писала, приїжджала. Вона всіляко демонструвала свою любов до мене. У дитинстві я була б просто щаслива від цього, але я ж уже доросла і розумію, в чому причина такої поведінки. Коли приїжджає жінка, грає роль люблячої матері, а перед від’їздом просить грошей, то не важко все зрозуміти. Розуму для цього багато не треба.
В один з таких приїздів мама скинула мені номер своєї карти і тепер чекала від мене регулярних надходжень. Вибачте звичайно, але з якого дива я маю їй допомагати? Я краще бабусі допоможу, вона в моєму дитинстві зробила для мене значно більше, ніж мама. Правда, кілька разів я скинула їй невеликі суми, але мамі цього було мало. Вона подзвонила і почала мене звинувачувати, що я погана невдячна дочка, могла б надіслати і більше.
А мені квартиру оплачувати, комуналку і їсти теж потрібно. Мама моєї відмови не зрозуміла. Вона сказала, що якщо я не погоджуся перераховувати їй гроші, то вона від мене відмовиться. Я їй відповіла, що вона вільна робити так, як їй заманеться. Мама дуже розсердилася, а мені хотілося розірвати з нею будь-які стосунки.
З того моменту пройшло шість років. Я встигла вийти заміж, а моя мати досі на мене ображається і не може пробачити. Кожного разу, коли я приїжджала миритися, вона говорила, що я знаю умову, при якій я отримаю її вибачення.
Я не могла ніяк зрозуміти, як можна ображатися на рідну дочку, яку вона вічно кидала в дитинстві.
Всі ці роки я перераховую щомісяця певну суму своїй бабусі. Їй хоч допомога буде до пенсії, а то вона адже зовсім одна там, дідуся не стало в позаминулому році. Бабуся дзвонить зі сльозами кожного разу, дякуючи за гроші.
Але мені для неї нічого не шкода. Я все дитинство мріяла про сім’ю, де у мене були б тато і мама, але все сталося інакше. У мене була тільки бабуся, яка і влаштовувала моє життя. Без неї, я рано чи пізно втекла б з дому і потрапила в дитячий будинок.
З мамою відносини так і не налагодилися. Мені дуже прикро через це, можливо, і варто було б їй допомагати, але я не можу.
Фото ілюстративне – freepik.
