Батьки мої розлучилися ще коли я була зовсім маленькою. Це вже зараз я розумію, що так вийшло, швидше за все, що мамі моєї матері не подобався зять, а оскільки вони жили в квартирі бабусі, то вона й зробила все, щоб мій тато пішов.
Нічого доброго моя мама мені про тата ніколи не говорила, лише навпаки.
Потім мама вийшла заміж і мене виховував вітчим. Він добре до мене ставився і мама постійно мені говорила, а от якби ми жили з твоїм рідним батьком, то ти б ніколи і моря не бачила, і велосипеда б у мене ніколи не було, і продуктів таких дорогих ми ніколи б не купили. А я мовчала.
Мій рідний тато завжди пересилав мені гроші, він, хоч і на відстані, але підтримував мене в усьому, ніколи не відмовив в допомозі, коли я до нього зверталася.
У вітчима своїх дітей не було і він ображався, що я на нього не говорила тато, адже він ставився до мене добре. Але у мене був рідний тато.
Минали роки, я вийшла заміж і вже ми чекали синочка.
Якраз не стало вітчима. А коли попрощалися з ним, то мама сказала, щоб я свого сина назвала в честь свого вітчима, щоб зберегти пам’ять про нього, адже він ставився добре до мене. В свою чергу мама обіцяла, що віддасть мені квартиру вітчима. Але я не хочу цього робити, шкода, що вона за всі ці роки так і не зрозуміла, що я маю свого рідного тата, а її другий чоловік – це лише її вибір.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
