fbpx

Мама в вересні подзвонила, просила забрати її до себе з села. Я вирішила запитати чоловіка, адже ми в Києві живемо в його квартирі, двокімнатній

Восени, починаючи з перших чисел вересня, моя мама стала мені телефонувати кожного дня, вона просить, щоб я забрала її до себе. Я, щиро кажучи, засмутилася, бо не очікувала що доглядатиму за нею зараз.

Моїй мамі 69 років, вона сама може і їсти зварити і в грубі натопити. Я не прошу її, щоб вона ще щось робила, просто хоча б раду собі дала, щоб сама для себе жила.

Справа в тому, що моя мама вміла шанувати себе, вона вже багато років ні господарства не тримає, цього року навіть картоплі садити не буде. Я не проти, нехай нічого не робить, але забирати її до себе зараз я не планувала, вона ще ж наче не стара.

Ми з чоловіком і двома доньками живемо в квартирі в столиці. Це двокімнатна квартира Дмитра. Чоловік заробив на квартиру ще до шлюбу, вона належить лише йому.

Я своєму чоловікові Дмитрові натякала, що мама проситься до нас, він не в захваті, м’яко кажучи, від цього. Чоловік сказав, що коли мама не ходитиме, їсти варити не буде, загалом, коли буде старенька, тоді погодиться її забрати до нас, готовий навіть квартиру десь в оренду шукати, якщо продамо мамину хату, бо вона вже старенька, дерев’яна.

А зараз, сказав чоловік, і мови бути не може: мама моя ще така вже й стара жінка, сама до церкви ходить, всю ніч там на ногах стоїть, вранці додому повертається, у неї ще гарне здоров’я. Дмитро сказав мені не звертати увагу на мамині слова, а жити поки своїм життям, бо в нас немає місця, та й дітей потрібно ставити на ноги. А про батьків подумаємо потім, коли прийде час.

Зараз, переконаний Дмитро, в селі жити простіше, там і продукти дешевші, і грубка є, і город свій, і курку можна тримати. Для пенсіонерки, яка сама собі може дати раду, це найкращий варіант. Так, що нехай мама не вигадує, а вдома сидить.

Мені шкода маму. Чи правий мій чоловік.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page