fbpx
Життєві історії
Мама в селі будинок бабусі продала, і замість того, щоб допомогти мені з квартирою, купила своєму чоловікові машину

Новий рік донька у мене зустрічала, і ми з нею трохи посперечалися. Я їй кажу, що пора вже трохи почати економити, про майбутнє доньки подумати, внучці он, 14 років, зовсім скоро школу закінчить, треба буде якось освіту здобувати. У наш час все буває, чи не поступить на бюджет і що?

Але Людмила, моя донька, мене наче не чує, розповідає мені, що зібралася в поїздку за кордон. Бачу, сумочка у неї нова, телефон теж новий, останньої моделі.

Людмилі 42 роки, три роки тому вона, на жаль, овдовіла, тепер залишилася сама з дочкою. Не просто їй зараз, та й просто, чесно кажучи, їй ніколи не було.

Хлопець, батько її дитини, не одружився з нею. Вона з немовлям приїхала до мене. Я з радістю їх у себе приютила, але мій чоловік, який Людмилі вітчим, не зовсім був цьому радий, дорікав постійно то одним, то іншим.

Щойно Іринці, внучці, виповнилося 3 роки і Людмилі дали місце в дитячому садку, вона від нас з’їхала на найм. Жили скромно, грошей завжди бракувало. Сім років тому Людмилі пощастило: вона зустріла чоловіка, і її життя круто змінилося.

Я новому зятю була не дуже рада. Наречений був старший за Людмилу на 20 років, він майже мій ровесник. А потім дивлюсь, а що різниця? Чоловік позитивний, заможний, за Людмилою доглядав гарно, до Іринки добре ставився. Має свій бізнес. А сім’я… Дружини його не стало за 10 років до того, як він Людмилу зустрів, дітей у них не було.

З Олександром Людмилі жилося добре, у них була шикарна трикімнатна квартира, в якій вони мешкали, був ще заміський будинок, активи деякі. Машину чоловік їй купив, з роботи Людмила пішла. Іринку перевели до іншої школи, ближче до будинку, з поглибленим вивченням деяких предметів.

Дочці дуже пощастило, але нам з чоловіком Людмила не допомагала, навіть коли вітчим занедужав, я попросила у неї грошей, то дочка відмовила, сказала, що якби це мені, вона б не задумуючись допомогла, а вітчим їй чужа людина.

– І до Олександра не звертайся, він зробить так, як хочу, – попередила дочка.

І це було правдою, зять її буквально обожнював: подарунки, салони, поїздки. А три роки тому Олександра не стало, раптово так якось. Дочка дуже важко це пережила. Чоловік за заповітом залишив їй частину свого бізнесу, решта перейшла його компаньйонам.

На ці гроші цілком можна було жити і не працювати, тим більше, є квартира, будинок, інше. І все це успадкувала Людмила. Інших претендентів на майно зятя просто нема.

Але замість того, щоб примножувати, дочка почала активно все витрачати. Я їй постійно кажу, що треба економити, не можна витрачати все до останньої копійки. Та вона не прислухається до моїх слів.

Через 40 днів після того, як втратила чоловіка, полетіла кудись на райські острови, сказала, що їй розвіятися треба, внучку мені залишила. Потім рази три ще й з донькою на відпочинок літала. Чи то на Кубу, чи то в Домінікану. А потім сказала, що будинок продає, хоче зайнятися бізнесом, відкрити СПА салон. Я їй кажу: цих салонів розлучилося — віз і маленький візок. Ти нічого в бізнесі не розумієш, вони зараз розоряються раз у раз, салони ці. Перші ж під закриття йдуть, та хто б мене слухав.

Мені залишалося лише з сумом спостерігати, як дочка розмотує спадок свого чоловіка. На салон, на поїздки, на нову машину, на одяг та інші дрібниці. Я нагадала Людмилі і про освіту для внучки, і про те, що треба доньці квартиру купити, виросте ж швидко, куди вона піде?

– Куди піде? – примружилася Людмила. – А про мене хтось подумав? Я не хотіла поступати в той інститут, але на платному відділенні мене вчити ніхто не розбігався. Чи мені хтось допомагав коли я підросла? Ні, я жила на зніманні багато років, куди мене, між іншим, твій чоловік відправив.

– Але ж у нас і можливості не було ні вчити тебе, ні квартиру купувати, – пояснюю.

– А будиночок бабусі у селі ти продала, куди гроші поділа? Машину чоловікові купила! Не мені ті гроші віддала, а я хоч би на перший іпотечний внесок їх пустила! Все я сама! Ось і Ірина виросте, вивчиться, наживе. А я зараз жити хочу, у мене, вважай, життя-то й не було.

От так ось, дочекалася від донечки. Одні закиди: не дали, не допомогли, не забезпечили. А вона теж зараз володіє ресурсами, і бачить, що мені в квартирі ремонт дуже потрібний, але допомагати не поспішає.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page