Моїй мамі 63 роки, вона живе в своїй квартирі. Я вийшла заміж і пішла жити в квартиру до свого чоловіка. І відтоді мене мама звикла контролювати на кожному кроці.
Ми живемо в одному місті, я часто приходжу до неї з дитиною щовихідних, але мамі того мало.
Я працюю на серйозній роботі, з ранку до вечора у нас на фірмі начальство в офісах камери, на роботі дисципліна, у нас немає такого, що хтось посеред робочого дня хтось розмовляє по телефону чи п’є каву, або чай. У нас такі вимоги, але я задоволена своєю роботою, у нас дуже гарна зарплата, багато корпоративів, абонемент в спорт зал, різні цікаві семінари, де я дізнаюся багато чого нового і росту професійно.
Моя мама все це прекрасно знає, але телефонує мені цілий день. Я находжу хвилинку, щоб вийти і сказати, чи там щось серйозна, аджепросто так я не можу розмовляти і тоді починається:
– У тебе для мами навіть хвилини часу немає, отаку я маю дитину.
Я кладу телефон, а, відразу, як повертаюся з роботи ще дорогою набираю маму, запитую, що вона хотіла.
– Я вже не пам’ятаю. Дорога ложка до обіду. Ось так зі мною щось станеться, а ти навіть телефон не візьмеш, отака у мене донька, невдячна.
Мама вважає, що я ледь не щогодини маю їй телефонувати, цікавитися її справами і щоразу бігти до неї, коли виникне хоч найменша потреба. Але ж у мене і сім’я, і робота. Та й маму я увагою не обділяю, але вона наче й не помічає цього.
Мама мене ростила сама, у неї завжди був непростий характер. Тому батько пішов від нас, залишив нам свою квартиру, допомагав мені завжди грошима, але з мамою навіть розмовляти ніколи не хотів. Зараз у нього своя сім’я, вони живуть щасливо. А мама так і залишилася одна, і вся переключилася на мене. Завжди мною опікувалася, звикла, що я маю дослухатися до неї завжди і робити все, що вона мені скаже. А коли я вийшла заміж і поїхала в квартиру чоловіка, мама взагалі стала звертати увагу на мене ще більше.
Вона постійно незадоволена, то рідко ходжу до неї, то мало телефоную, то не цікавлюся її життям. Мамі постійно все не подобається.
Вона телефонує по всяких дрібницях: скільки цукру класти в запіканку, чи є в нашому магазині ще лимони по 25 гривень, чи не подорожчав проїзд в її маршрутці і ніколи не поцікавиться моїми справами сама.
Якось я в стаціонарі лежала, не могла вимкнути звук в телефоні, бо часто дзвонив чоловік по серйозних питаннях, а поруч люди лежать, а мама 100 разів мені дзвонила по всяким дрібницям, і не розуміла, що я не можу розмовляти годинами, хоча просто лежу і нічого не роблю.
Я вже не знаю, як з нею спілкуватися: телефон не можу не брати, врешті дійсно щось може статися, але 100 раз вислуховувати одне і теж не завжди маю час.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
