fbpx
Життєві історії
Мама самотньо живе в невеликій хатині в селі, яка дісталася їй від другого чоловіка. Ми з сестрою вирішили по черзі їздити до мами в село і привозити їй продукти і все необхідне. А якщо треба, з часом винаймемо їй доглядальницю, але забирати до себе ми її не будемо

Коли народилася моя молодша сестра, мама вирішила, що з двома дітьми їй буде складно, тому що заробляє вона мало, житлові умови погані. І коли сестрі було два роки, мама тимчасово залишила її бабусі. Тато маму в усьому слухався і робив так, як вона сказала. Він у нас був дуже слабохарактерним. Тата, на жаль, з нами давно вже немає.

Моя сестра виросла окремо, і лише тепер, коли у нас самих є діти, ми з нею почали тісно спілкуватися. Після школи я вступила в університет, мама поселила мене в гуртожиток і вирішила, що на цьому її роль в моєму вихованні закінчилася. Я виживала, як могла.

Мама вийшла заміж вдруге. Моїм життям вона особливо не цікавилася, навіть на моє весілля мама приїхала як звичайний гість. Кілька років тому її другого чоловіка теж не стало. Тепер моїй мамі 69 і у неї з’явилося бажання спілкуватися з рідними дітьми і онуками. Вона стала регулярно телефонувати нам з сестрою, цікавитися нашим життям, розпитувати.

Вона живе одна і з кожним роком їй все складніше. Вона потребує допомоги, але ні я, ні моя сестра, що не горимо бажанням жити з нею. Ми не бачили з її боку ні любові, ні ласки, і хоча я росла біля неї, вона про мене дбала остільки, оскільки я була з нею, і це був її обов’язок.

Я не пам’ятаю жодного разу, щоб вона в дитинстві хоча б раз запитала мене, що я відчуваю, про що думаю, про що мрію. Вона просто годувала мене і одягала. І все. А сестрі взагалі не дісталося від неї ані краплі материнської любові. Не знаю, як вона відносилася до дітей свого другого чоловіка, які там у них були стосунки, але зараз вони про мою маму теж не хочуть нічого ні знати, ні чути.

Мама самотньо живе в невеликій хатині в селі, яка дісталася їй від другого чоловіка. В будинок, де вона жила останні 30 років з своїм другим чоловіком, оселилася його донька з родиною, яка і показала моїй мамі на двері. Добре, що хоч на вулицю не вигнала.

Мама зараз хворіє, їй справді потрібна наша допомога. Забрати до себе ми з сестрою її не можемо, бо обидві живемо в квартирах своїх чоловіків. Сестра живе навіть з свекрухою. До речі, вона для неї, як рідна мама. Та й навіть якщо би ми жили окремо, навряд чи ми б захотіли прийняти до себе чужу людину. Саме так, за всі ці роки мама нічого не зробила, щоб зблизитися.

Прилаштувати маму в пансіонат для людей похилого, буде негарно і негуманно. Але і у мене бажання піклуватися про людину, якій на мене стільки років було байдуже, теж немає. Але совість теж не дозволяє кинути її напризволяще. Тому ми з сестрою вирішили по черзі їздити до мами в село і привозити їй продукти і все необхідне. А якщо треба, з часом винаймемо їй доглядальницю.

Може, у нас не було материнської любові, але ми з сестрою маємо одна одну, і в цьому ми маємо завдячувати нашій мамі.

Фото ілюстративне, спеціально для ukrainians.today.

facebook