fbpx
Життєві історії
Мама сама мене виховувала, і колись я дала собі обіцянку, що теж завжди буду поруч з нею. Пройшов час, я вийшла заміж, переїхала в інше місто. Мама за цей час постаріла і тепер їй дуже потрібна моя допомога, а я не знаю, як мені вчинити

Батько покинув нас коли мені було всього три роки. Мамі довелося мене ростити самій, але вона змогла мене сама забезпечити усім необхідним, до того ж, оточила турботою, любов’ю, підтримкою. Вона подарувала мені безтурботне і щасливе дитинство. Мама допомогла мені впоратися з підлітковими проблемами, подолати всі труднощі і проблеми, вберегла від впливу «дорослої» компанії. Мудрість і терпіння моєї мами врятували мене.

Коли мені виповнилося 17 років, я зрозуміла, що чекаю дитину. Батько дитини відразу від нас відмовився. Я не знала, що мені робити, але розповіла про все мамі! А як легко мені стало, коли вона спокійно відповіла: «Не переживай, донечко, все буде добре. З малюком ми впораємося. Я тобі в усьому допоможу».

Ось так мама допомогла з’явитися на світ моєму Дмитрику. Вона нам дуже допомагала, постійно сиділа з дитиною, через це мама втратила хорошу роботу, коханого чоловіка, з яким вони збиралися узаконити свої стосунки. Тоді мамі було всього 41 рік.

Мама жодного разу не дорікнула мене. Весь час допомагала і дбала. Я пообіцяла собі, що ніколи її не залишу, що б не трапилося.

З допомогою мами я подолала свої найгірші часи. Згодом я вийшла заміж і переїхала в інше місто. Так ми прожили 20 років, мій син став зовсім дорослий.

А нещодавно я дізналася, що моя мама захворіла. Першим дзвіночком стало те, що вона одного разу перестала впізнавати мене. Потім мама все питала, куди я пішла на весь день, хоча я ходила в магазин біля будинку. Без роздумів я пішла у відпустку і переїхала до мами.

Почалися важкі монотонні дні. Вранці я годувала її і бачила, як вона дивиться в нікуди. Мені так хотілося, щоб мама мене впізнала. Перший час я ще сподівалася, але потім змирилася. Про що ж ти тепер думаєш, матусю?

Маму не можна було залишити в самоті ні на хвилину. Не виходило навіть відлучитися в найближчий магазин біля будинку. Мій чоловік був незадоволений тим, що я їм приділяю мало часу. Роботу мені довелося залишити. Життя розвалювалася, я дуже втомилася.

І ось, думка, що маму все таки доведеться перевезти в пансіонат почала відвідувати мене кожен день. Поки що я відганяю від себе подібні думки. Іноді я розумію, що рано чи пізно доведеться зважитися на цей крок. Через ці думки я не можу спати ночами. У мене більше немає сил спостерігати за таким станом моєї мами.

Чоловік наполягає на тому, що треба щось вирішувати, а я не можу.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page