Алла з дитинства мріяла жити в місті, тому що в селі, вона вважала, завжди багато роботи, а міські паняночки одягнуть красиві сукні, туфельки на каблуках, і сидять по кав’ярнях. А тут, в селі, зранку до вечора купа роботи.
Про те, що вона поїде з дому як лише школу закінчить, Алла попереджала батьків давно. Мама ще сподівалася, що Алла передумає, адже вона у них єдина донька.
Та дівчина зробила як казала – поїхала в місто вчитися, і забула дорогу до рідного дому. Усіма силами намагалася зачепитися в місті, навіть заміж вийшла за нелюба.
Мама як глянула на зятя, так за голову схопилася:
– Дочко, ну що ж ти робиш? Навіщо псуєш собі життя? Ти ж не любиш його?
– А любов – це не головне! Зате, у Івана Петровича є квартира в місті, і гроші є, так що мені не доведеться до кінця життя біля корів возитися, і на городі весь вік копатися, – зухвало відповіла Алла.
Чуло серце матері, що нічого доброго з цього не вийде, але хіба могла вона переконати свою вперту доньку в чомусь?
Іван Петрович – вдівець, на 15 років старший за доньку, від попереднього шлюбу у нього є син, якого забрала до себе бабуся.
Та ці обставини зовсім не лякали Анну, для неї головне було те, що поряд з цим чоловіком вона стане міською панянкою.
Мама приїжджала час від часу до доньки, продуктів з села привозила, і хоч Алла вперто мовчала, від материнського відчуття вона не могла приховати того, що нещаслива в шлюбі з своїм чоловіком.
А якось зранку, мама очам не повірила – стоїть її донька на подвір’ї з валізами:
– Я повернулась, і нічого мене питайте, – це все, що сказала Алла.
Мама нагодувала доньку смачним борщиком, варениками з домашньою сметанкою, молочком свіженьким напоїла.
– Мамо, Іван Петрович дітей не хоче, каже, що у нього вже є. А як же я? Він про мене подумав?
Мама обійняла Аллу, і сказала:
– Все буде добре, донечко. Тепер у нас все буде добре. Ти хотіла свою долю об’їхати, а так не можна…
Невдовзі вона розлучилася з Іваном Петровичем, і стала жити в селі, роботу знайшла, а згодом – і нового чоловіка.
Давно на Аллу задивлявся сусідський хлопець Павло, та тільки вона в його сторону і не дивилася, бо не бачила з ним перспектив.
А тепер, коли спробувала того омріяного життя, то зрозуміла, в чому цінність щастя. На Павла вона тепер не дивилася звисока, а навпаки, весь день в городі щось робила, аби той лише її помітив.
Павло був хлопець рішучий, зробив Аллі пропозицію, бо ще раз втратити кохану він не хотів.
А може, і справді, свою долю і конем не об’їдеш, і що має бути, того не минути?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
