Гроші для бабусі.
– Світланко, золотце, виручай! – мама не встигла зайти в квартиру, а вже почала квапливо говорити. – Будинок у бабусі згорів! Речі, документи, техніка – все згоріло! Сама жива, вона ще й нас з тобою переживе! Ось, бігаю по рідні, збираю, хто скільки зможе! За матеріалами
Я не на жарт переполошилася – бабуся старенька вже, все в місто її закликаємо, а вона: – Очі б мої вас не бачили! Набридли! Мені і одній добре! Ви всім скопом щоліта сюди приїжджаєте!
– Від сусідів подзвонила – телефон теж пропав. Давай, Світланко, не скупіться – все-таки бабуся твоя!
Я дістала гаманець, відрахувала 2 тисячі і простягнула їх мамі.
Вона похитала головою:
– Будинок-то відновити треба, де вона жити буде? За літо якраз впораємося! Малувато буде.
Гроші у мене були, трохи правда, я на машину збирала. Правам вже три роки. Шкода віддавати було, але заради бабусі! Не дарма бабуся стільки пиріжків в мене вклала – довгострокові інвестиції, так би мовити.
Я прибрала гроші в гаманець і пішла розкривати заначку, у яку не лазила навіть в чорні часи, а вони у мене бували. Віддавши мамі чесно накопичені 30 тисяч гривень, я закрила за нею двері. Чомусь, з маминим відходом, у мене не з’явилося почуття задоволення від зробленого доброго діла. Навпаки – десь закралася думка, що мене обдурили.
Відігнавши цю думку подалі, я почала думати, чим же зайнятися в звільнилися вихідні. У суботу ввечері, після кінофільму, я сиділа в кафе і їла тістечка в приємній компанії. Задзвонив мій телефон, на екрані висвітився контакт, який жадав спілкування зі мною: «Бабуся».
Я відповіла:
– Привіт, моя хороша. Як ти там? Мама телефон тобі купила, сімку відновила? Швидко вона. Ти як примудрилася будинок спалити? А якби і сама того? – почала я відчитувати бабусю.
– Ти що там, блекоти об’їлася? Який будинок згорів? Я тебе чекаю з ранку, як і домовлялися. А ти все не їдеш і не їдеш! Подумала, ти на останній електричці приїдеш, зустрічати йти зібралася.
А потім згадала про телефон. та поки з кнопками розібралася, ось – дзвоню дізнатися: -Ти скоро? – з динаміка пролунав улюблений, трохи буркотливий голос. Я розповіла бабусі про мамин візит днями, вона у відповідь, обізвала свою дочку аферисткою.
– Зателефонувати не могла чи що? Твоя мати – знатна брехуха! Знайшла кому вірити.
– Вона сказала, ти телефон в будинку залишила, коли рятувалася, – неуважно відповіла я.
– Завтра чекаю тебе. Приїдеш? – з надією в голосі запитала бабуся.
– Звичайно приїду!
Я поклала телефон на стіл і почала барабанити по ньому пальцями. Співрозмовник, прекрасно чув розмову, запитав:
– Проблеми з родичами?
– Так. У мами з віком: чим старше, тим більше любов до грошей, особливо – до чужих.
– У моєї так само. – зітхнув Діма.
– Одружимося, в інше місто відразу переїдемо.
– А ми одружимося? – я запитально вигнула брову.
– Звичайно! Ось.
Він дістав з кишені червону коробочку, відкрив і поклав її переді мною. Потім встав, обігнув столик і приземлився на одне коліно.
– Світлано! Я хочу дивитися в твої прекрасні очі щоранку протягом усього свого життя. Я обіцяю, що зроблю тебе найщасливішою жінкою в світі! Я обіцяю, що не буду тебе лаяти за чергову куплену пару туфель, нехай навіть вона буде сотою! Я люблю тебе, і якщо ти скажеш «так», то я буду найщасливішою людиною в цьому всесвіті. Виходь за мене!
Я сказала так. У кафе пролунали оплески, офіціант приніс нам шампанське.
– А машину я тобі сам куплю, в подарунок на весілля. А гроші, що моя майбутня теща обманом виманила …
Вважай це своєрідним викупом. Я буду сприймати це так: я тебе у твоєї сім’ї викупив, і тепер ти тільки моя!
– Дякую мамо! Якби не ти зі своєю брехнею, то в цей день я б не стала щасливою нареченою. Але грошей ти від мене не побачиш ніколи, ні копієчки!
Пізніше стало відомо, що мама дуже хотіла виїхати на заробітки в Італію, але не мала коштів на дорогу і на перший час. От і прокрутила зі мною цю аферу.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
