Моя мама на заробітках в Італії, поїхала ще 9 років тому. Зараз мені 30 років, а мамі 55.
Всі вважали, що мені пощастило, тому що тепер мама допоможе мені з житлом, але я наперед знала, що мені на це сподіватися не варто.
Я у мами єдина дитина. Але виховувала мене в основному бабуся.
Мама розлучилася з моїм батьком ще коли мені було 8 років, і відтоді вона постійно була у пошуках щастя, а мене вона відвезла до своєї мами в село, де я і жила весь цей час.
Я закінчила школу і повернулася в місто, щоб вчитися в університеті, стала жити з мамою в нашій квартирі.
Наші стосунки були настільки поганими, що, мені здавалося, що навіть з свекрухою я б жила краще.
Все, що я робила, на думку мами – я робила не так. Вона жодного разу мене ні за що не похвалила, а навпаки, намагалася постійно причепитися до чогось.
Був час, коли я просто мріяла, як закінчу навчання, влаштуюсь на роботу і з’їду від неї.
Але раптом мама заговорила про те, що планує їхати в Італію на заробітки.
Що спонукало її до такого рішення, я не можу сказати, але вона поїхала, а я з полегшенням зітхнула.
Весь цей час мама присилала усі зароблені гроші мені, я їх відкладала і зберігала.
Сама я в цей час влаштувалася на роботу, стала заробляти непогано, і теж відкладала собі на житло.
Зараз в мене є сума, за яку я можу придбати однокімнатну квартиру і то лише в старому будинку.
Мама приїхала у відпустку, перерахувала свої гроші, і дуже здивувалася з того, що я нічого в неї не взяла.
Вона сама мені запропонувала, що додасть необхідну суму, щоб я брала відразу двокімнатну квартиру і в новобудові.
Пропозиція більше, ніж щедра. Але, знаючи характер своєї мами, я просто боюся щось у неї брати, вона ж потім все життя буде мені цим дорікати.
Мені краще купити щось менше, але своє, ніж бути залежною від настрою мами.
Я вважаю, що в моєму випадку – це найкращий варіант. З часом я сама собі зароблю на щось більше.
А мама нехай дбає про себе, так я вона все життя лише це і робила.
Я правильно роблю?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.