Моя донька мене дуже засмутила, бо вирішила допомогти моєму колишньому чоловікові, своєму татові.
Той нарешті згадав, що у нього дочка є, і поки я за кордоном, він Юлю знайшов і навіть поселився в неї квартирі.
Якщо чесно, то я навіть не знаю, як йому вистачило совісті явитися після стількох років ніби нічого й не було.
Доньку свою я ростила сама, бо її батько пішов від нас до іншої, пояснивши, що там у них справжні почуття.
І йому було не цікаво, як ми житимемо не маючи власного житла і за одну мою зарплату?
Богдан платив лише мізерні аліменти, про день народження доньки він не згадував ніколи, бо всі ці роки його просто не було в місті.
Я працювала, знімала квартиру, і ледь стягувала кінці з кінцями. Допомагали мої батьки, які передавали з села продукти. Так ми всі ці роки і жили.
А потім, коли Юля трохи підросла і пішла вчитися в університет, я вирішила, що поки вона живе в гуртожитку, це мій шанс поїхати за кордон і заробити нам на квартиру.
Мама обіцяла приглянути за донькою, а я поїхала в Італію на заробітки.
Я дуже старалася, кожен євро берегла, все на купку складала. І за 5 років я таки купила двокімнатну квартиру.
Ми зробили ремонт, донька туди відразу вселилася.
А я вирішила ще додому не повертатися, адже якщо я змогла за 5 років доньці квартиру купити, то можна і про себе подумати.
Адже Юля рано чи пізно заміж вийде, захоче жити окремо, а мені доведеться про своє житло подбати теж, щоб я мала куди повернутися.
Одним словом, вирішила я ще попрацювати кілька років, поки є сили і можливість.
А нещодавно мені мама зателефонувала, стала заминатися, не знала, як мені це повідомити.
А далі і каже, що приїхала вона без попередження до Юлі в квартиру, продукти привезла, а там на кухні як ні в чому не бувало сидить Богдан.
Мама його відразу впізнала, хоч і пройшло багато років – таке не забудеш.
Від несподіванки мама аж присіла. А Юля спокійно пояснила, що батько приїхав в місто і її розшукав, бо він зараз захворів, йому допомога потрібна, та й жити ніде.
От мама мені відразу зателефонувала, бо була впевнена, що я нічого не знаю.
Вона правильно думала, адже Юля не обмовилася мені про це жодним словом, хоча ми з нею по телефону щодня говоримо.
Звичайно, я їй відразу подзвонила, щоб все з’ясувати. А вона каже – так, батька впустила в квартиру, бо йому нема де жити, а вигнати на вулицю вона його не може.
Я розгублена, навіть сама не знаю, що тепер робити?
А як би ви вчинили на моєму місці?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.