fbpx
Життєві історії
Мама проситься до мене з початку холодів. Я розумію, що буде великим гріхом їй не допомогти, але не все так просто – якби мама тоді так не вчинила, то все у мене могло б бути по-іншому

Мама вже давно натякала, що я маю забрати її до себе, а з початком холодів просто стала наполягати на цьому. Я розумію, що це мій святий обов’язок, але чомусь не відчуваю, що я їй щось винна.

Адже поки мама була молода, вона ніким, крім себе, не цікавилася. І тато, до речі, також не приймав особливої участі у моєму вихованні.

Батьки хоч і жили разом, але кожен сам по собі, а коли я закінчувала восьмий клас, батька не стало. Мама жила своїм життям, не цікавлячись мною.

Можна сказати, що мене утримувала бабуся. Забрати мене до себе вона не могла, бо сама жила в квартирі свого другого чоловіка, але вона приходила майже щодня, щоб принести продукти.

Одягала мене теж бабуся, яка розуміла, що крім неї про мене подбати більше нікому.

Мама ж жила своїм життям. У нас була трикімнатна квартира, одну з кімнат мама стала здавати.

Квартиранти довго не витримували, тому що в місцях загального користування було, м’яко кажучи, брудно. Прибирати мама не любила.

У своїй кімнаті я намагалася підтримувати порядок, але тримати порядок в решті квартири було марно. Коли я мила підлогу, вона могла просто вийти з кімнати, стояти дивитися, або пройтися по щойно вимитій підлозі.

Я намагалася налагодити з нею спілкування, але не виходило.

Для неї я була завжди в чомусь винна. Виявляється, і не працює вона через мене, тому що я своїм народженням завадила її кар’єрі, і вдома бардак наводжу я, і взагалі, їй дуже неприємно, що дочка її не розуміє.

Коли мати почала здавати кімнату, я пішла з дому. Спочатку жила у друзів, а потім влаштувалася на роботу і почала знімати квартиру.

За комуналку мама не платила, тому у неї назбиралися борги. А вона не мала грошей, щоб їх погасити.

Я два рази брала кредити, щоб оплачувати комуналку в тій квартирі, розмовляла з матір’ю, вона начебто навіть обіцяла з наступного місяця платити, але нічого не змінювалося.

Потім у мене склалася доволі складна ситуація – я чекала дитину, а хлопець відмовився і від мене, і від дитини.

Тоді на мій великий подив мама мене підтримала, сказала, щоб я поверталася додому, вона допоможе.

Я щиро повірила, що все зміниться, що мати щось усвідомила. Але щастя тривало лише перший місяць, а потім все повернулося як і було.

Я намагалася відмити квартиру, тому що скоро з’явиться дитина і так було жити неможливо, а мати множила на нуль всі мої старання. Але принаймні, у мене був дах над головою.

Я працювала, мати теж іноді давала гроші на продукти. Навіть оплатила борг по комуналці, як потім виявилося, вона набрала кредитів, з якими розбиратися треба мені.

Після народження дитини стало зовсім туго. Вона знову здавала кімнату, там знову жили якісь незрозумілі люди. У мене кілька разів пропадали гроші.

У будинку постійно були якісь її знайомі, які сиділи у нас на кухні, коли я йшла розігрівати їжу.

Тоді я зібрала дитину і з’їхала від мами, бо іншого виходу у мене не було. Терпіти все, що вона влаштувала, сил не було.

Я тоді не могла зрозуміти, як рідна мама може себе так поводити?

Перший час я поселилася у друзів, потім ми жили в гуртожитку, та й взагалі багато чого було, поневірятися довелося мені з дитиною добряче.

Але потім мені вдалося знайти хорошу роботу і життя налагодилося.

Зараз я нарешті обзавелася своєю квартирою, у мене добра робота, багато друзів, дочка вже виросла.

З мамою я спілкувалася рідко, тому що вона в основному в мене грошей просила, а я вирішила, що нічого їй давати не буду, бо вона просто цього не заслужила.

Наскільки мені відомо, свою трикімнатну квартиру мама продала, переїхала в село в старий бабусин будинок, а гроші просто пустила по вітру. Мені вона не дала жодної гривні.

А останнім часом у неї сильно погіршилося здоров’я, тому вона хоче, щоб я її до себе забрала.

Треба лікуватися, а грошей немає. Тепер мама хоче переїхати до мене і щиро вважає, що я маю її прийняти.

Я не знаю що робити. В душі мені хочеться, щоб цієї жінки просто не стало в моєму житті. Бачити її не хочу, а допомагати тим більше.

Але зараз я сама мама і розумію, що вона для мене рідна людина, хоч і поводила себе всі ці роки не найкращим чином.

І в Біблії пише “шануй батька свого і матір свою”, зауважте, що не пише шанувати лише добрих батьків.

Виходить, що я маю їй допомогти. Але як себе перебороти? Як після всього, що вона зробила, змінити неприязнь до неї якщо не на любов, то хоча б на співчуття?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page