fbpx
Життєві історії
Мама продала нашу квартиру, частину грошей віддала мені, частину вклала у покупку будинку. Тепер ми приїжджаємо до неї в гості, але мама приймає нас наче чужих людей

Я заміжня, моя родина – це мій чоловік і моя дитина. А з мамою у нас прохолодні стосунки, ми для неї стали чужими. Зараз для мене навіть свекри стали ближчими, ніж вона.

Коли я стала студенткою, моя мама вдруге вийшла заміж. Її обранцем виявився чоловік, який теж мав двох дітей. Я не була проти. На той момент я жила і навчалася в іншому місті, а так, хоч хтось близький поряд.

Через якийсь час, дядько Василь – мамин чоловік, умовив її переїхати до передмістя. Свіже повітря, свій сад-город, затишний будиночок з каміном. Що ще потрібне для зустрічі спокійної старості? Мама продала нашу квартиру, частину грошей віддала мені, частину вклала у покупку будинку.

Незабаром і я вийшла заміж. На весілля приїхала мама з дядьком Василем. Поводили вони себе як звичайні гості, участі в організації весілля вони не брали ніякої. Мама подарувала мені гроші на новий холодильник, а її чоловік коли говорив тост, попередив, що коли народяться діти, на їхню допомогу сильно не розраховувати. Їм хочеться пожити для себе.

Після весілля ми почали думати про власне житло, з тих накопичень, що в нас були, ми купили собі однокімнатну квартиру. Зараз у нас двоє дітей, і розміститися всім на такій невеликій житлоплощі стало складніше. Чоловік на роботі, я вдома з двома маленькими дітьми.

Влітку я не раз телефонувала мамі, казала, що я не проти приїхати до неї з дітьми на кілька днів, але мама не підтримувала цю ідею. Якщо мені було необхідно поїхати кудись, залишити дітей на бабусю було просто неможливо. Дядько Василь відразу ж нагадував про те, що він нас попереджав.

Приблизно в той же час, що й у нас, діти дядька Василя теж подарували йому онуків. І ось із ними ситуація зовсім інша. Майже з пелюшок вони довго проводять час у дідуся. Моя мама няньчить їх як рідних. Дідусь теж постійно гуляє з ними. Наразі діти вже підросли і з ними не так складно. Але мені дуже прикро за своїх дітей.

Виходить, що для чужих дітей, моя мама – рідна бабуся, а для своїх — просто бабуся, яку вони бачать раз в рік по великих святах. На одних онуків у них є час, а на моїх – немає!

Нещодавно ми були в гостях у мами, і відчули дуже велику різницю у ставленні до нас і до дітей дядька Василя, ми були наче чужі люди. Боюся, що незабаром діти почнуть розуміти, що це не справедливо і почнуть ставити питання чому так. А що їм відповісти, я не знаю.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page