– Щиро кажучи, я особисто нічого не маю проти того, щоб моя мама добре влаштувала своє життя, – каже Поліна, – їй зараз всього 52 роки, але ось кандидатура дядька Миколи мене зовсім не влаштовувала, не подобався він мені.
Поліні зараз 30 років і у неї є сім’я, чоловік і маленький син. А її мама Тамара Вікторівна з батьком Поліни розлучилися ще 20 років тому. Після того вона сама виховувала доньку, а про своє майбутнє тоді навіть і не думала.
– Раніше все якось було не до цього, – визнає Тамара Вікторівна, – а може просто не зустріла хорошу людину. Та й дочка з зятем після весілля кілька років жили разом зі мною, поки квартиру не купили, то мені було добре і спокійно поруч з ними.
3 роки тому Поліна з чоловіком і синочком переїхала в окрему квартиру, а Тамара Вікторівна, залишившись одна.
Якраз десь в той період одна далека родичка і познайомила її з Миколою. Чоловікові було 55 років, є двоє дорослих дітей і колишня дружина, з якою Микола вже розлучився.
– І раніше б пішов від неї, – пояснював чоловік Тамарі Вікторівні, – тільки про дітей думав. А так ми з нею вже були, як чужі люди давно.
За словами Миколи, коли його молодша дочка вийшла заміж він і зважився змінити своє життя. Квартиру з дружиною вони купували разом, але поділивши двокімнатну квартиру не в найпрестижнішому районі після розлучення без житла залишилися б і він, і колишня дружина. Тому Микола просто благородно пішов, не взявши нічого.
– Він це ціле літо жив за містом у мене на дачі, – говорила Тамарі Вікторівні та сама далека родичка, – так все до місця приладнав, ремонт доробив, на городі все в порядок навів. Такий працьовитий, добрий та хороший чоловік, ти придивись, Тамаро.
А вже через кілька місяців Микола переїхав в її квартиру.
– Він працював, – згадує Поліна, – і напевно він непогана людина дійсно, і треба було порадіти за маму, але я радіти не могла.
Як з’ясувалося, Микола працював і його заробітна плата досить непогана для їхнього містечка. Близько 14-ти тисяч гривень. З цих грошей він віддавав мамі Поліни всього тисяч 2-3, практично тільки на комуналку, а загальні витрати на продукти харчування і побутові потреби, тримала на собі Тамара Вікторівна.
-Я з’ясувала все це через рік, – розповідає Поліна, – мама вибачилася, що не змогла онукові зробити на 5-ти річчя подарунок гарний, який обіцяла. Пояснювала якось все незрозуміло, що грошей дуже їй не вистачає, соромилася. Тут все і вияснилося для мене.
– Ми ж не одружені, – говорила Тамара Вікторівна, – Микола по дому допомагає, все робить, турботу в усьому проявляє, та й гроші дає, правда мало. Як я йому скажу, що мені не вистачає? Це ж незручно, недобре якось.
– А витрачати все до копієчки і по суті годувати чоловіка зручно, – дорікнула Поліна маму, – адже залишається у нього дуже навіть багато грошей. Куди він це складає, поки ти годуєш його на свої власні кошти? Або він подарунки тобі шикарні робить, у відпустку по курортам возить?
Ні. По курортам не возив, шуби з прикрасами не дарував. Тамара Вікторівна обережно поговорила з Миколою, що грошей не вистачає, що треба б збільшити його участь в загальному бюджеті хоча б щоб на продукти грошей давав.
– Розумієш, – відповів Микола, – я не можу вкладатися більше. Дочка з колишньою дружиною жити не може, набридло їй. А я їй зараз на кредит на перший внесок збираю. Так що немає у мене більше, щоб тобі віддавати, вже вибач мене і зрозумій.
– Нормальні такі собі справи, – сказала Поліна матері, – він буде дочці квартиру купувати, потім за неї платити. А ти його годувати будеш. А у тебе теж дочка є, з кредитом, до речі. А якщо ти мій кредит будеш виплачувати, що твій Микола їсти буде? Нехай він з колишньою своєю дружиною продають квартиру, ось і гроші на перший внесок за кредит.
– Я ж не можу залишити колишню дружину з грошима від половини квартири, – сказав Микола, – вона їх витратить кудись і залишиться без нічого? Знову до дочки прийде, або до сина?
Вже на скільки Тамара Вікторівна була доброю та розуміючою людиною, але і вона не стала мовчати він думає про всіх дітей, про колишню дружину. А за стіл сідає і їсти за чужий рахунок йому совість дозволяє.
Тамара Вікторівна зібрала речі Миколи і попросила, щоб він пішов.
– Ну і чому ти зібрала речі такому хорошому чоловікові, – приїхала з нерозумінням та сама родичка, котра і познайомила їх, – куди йому тепер іти? Він на кухні сидить, до мене на трохи пожити проситься. Хто так робить, совісті в тебе немає, Тамаро.
– Тітко, Ніно, – Поліна була в той момент в гостях у мами, – а ти ж у нас без чоловіка. І вік найкращий: 55. Забирай собі такого нареченого. Він буде по господарству тобі допомагати, а ти його годуй, пери, прасуй. Йому ж треба квартиру доньці купувати.
Відмовилася тітка Ніна від такого щастя: у неї свої діти-внуки є. Ось і Тамара Вікторівна тепер каже, що вистачить їй шукати щастя, пішов її потяг.
Але сам Микола теж не розуміє нічого: він же давав Тамарі грошей, мало, але давав. Що ж поробиш, якщо у нього обставини так склалися? Зате він дарував турботу і душевне тепло. Мовляв, не одна вона була б на старості років.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – rieltor.
