Мені 25 років, нещодавно я вийшла заміж. Мама пообіцяла віддати нам бабусину квартиру, це не раз обговорювалося на нашій сімейній нараді. А тепер мама передумала. Мені так незручно перед чоловіком, адже говорили ми про одне, а в результаті вийшло інше.
Родичі Сергія теж його житлом не забезпечили, у нього сім’я із середнім статком, зайвого житла немає, свекри живуть у двійці разом з своїм молодшим сином. У мене теж є брат, йому 18 років.
Я завжди вважала, що у моїх батьків все добре, а тут, прямо на рівному місці, мама повідомила, що вони з батьком розлучаються, немов мама тільки й чекала мого заміжжя, щоб оголосити про своє рішення.
Мамі моїй 49 років, заміж вона вийшла у 22 роки, в сім’ї народилося двоє дітей. Мама працювала, ростила нас, загалом, все як у всіх. Батько нас дуже підтримував, працював, всі зароблені гроші в сім’ю приносив, між ними не було якихось серйозних непорозумінь. І тут мама заявила, що жити з ним більше не хоче.
Пояснила вона все тим, що втомилася. Вона вважає, що всі домашні справи всі цілком і повністю лягали на її плечі. Батько приходив з роботи і лягав на диван відпочивати, а ми, дивлячись на батька, теж чекали, що мати приготує, вимиє, накриє, прибере. Каже, що на мене мала надію, думала, що хоч дочка стане помічницею. Але моя бабуся, татова мама, постійно їй говорила, що я ще встигну в житті напрацюватися.
Про брата, вона вважає, й мова не йде, той за собою кросівки не вимиє, якщо щось забув, то йде в кімнату просто у взутті.
– Ложку та чашку за собою не вимиють, йоржиком користуватися нормально вміють. І тільки й чути: є що поїсти, а де моя сорочка, а черевики не мила? – скаржиться мама.
Три роки тому не стало моєї бабусі, маминої мами. А кілька місяців тому мама оголосила, що там почався ремонт. Я думала, що мама до мого заміжжя квартиру робить, ми заяву подали, поки чекали на розписи, я зрозуміла, що я в цікавому стані. І, головне, при мамі розмови були про те, що треба купити, я ще пропонувала подивитися, що і як, шпалери вибрати, а мама все відмовчувалася, відмахувалася.
А напередодні нашого весілля вона оголосила, що збирає речі та йде до себе.
– Куди до себе? – перепитали ми здивовано.
– У свою квартиру, ремонт закінчено, меблями поки старими обійдуся, – спокійно відповіла нам мама.
– А ми як?
– А ви вирішуйте. Знімайте або живіть з батьком і братом. Так, я йду з родини і починаю нове життя.
Мама уже знає, що я дитину чекаю. І як мені жити з батьком та братом? Квартиру винаймати? Мені незабаром у декрет, на що знімати! А головне, чому мама все так таємно провернула? Батько мовчить, він такого не сподівався, брат із нею й розмовляти не хоче. Свекри теж дуже засмучені через те, що нам із чоловіком жити тепер нема де.
– Майже 30 років прожили, а не знав своєї дружини! – підсумував батько.
Мама навіть не вважає себе винною у тому, що жодного слова домашнім про свої наміри не говорила.
– Мене ніхто не питав. Ні чоловік, ні дочка. Просто донька вирішила, що квартира моєї мами має відійти їй лише на тій підставі, що вона заміж вирішила вийти. Усі мріяли, будували плани, вигадували, але ніхто моєю думкою не поцікавився. Навіть коли ремонт почала робити, то всім було байдуже. Вони думали, що я заради дочки так стараюся, по магазинах бігаю, з вантажниками домовляюсь, сама ламінат на 4 поверх тягаю. Ніхто допомогу не запропонував.
– Ти ж розумієш, що ти мене та брата втратила? – кажу мамі. – Ти ж мама наша, а так робиш!
Мама себе винною не вважає, каже, що ми самі маємо будувати своє майбутнє. А мені соромно перед чоловіком і його батьками.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
