fbpx
Життєві історії
Мама останні роки завжди мені з братом говорила, що коли її не стане, то після неї залишиться квартира і дача. Заповіт вона складати не буде, але ми з Андрієм маємо все поділити на двох. Навесні, на жаль, мами не стало, але я й гадки не мала, що чекає мене

Коли нашої мами не стало, нам з моїм рідним братом Андрієм у спадок від неї залишилася квартира і дача невеличка.

Мама нас з братом дуже любила, за життя нічого між нами не ділила, сказала, що коли її не стане, ми маємо поділити все справедливо, на двох.

За життя вона постійно про це говорила, особливо наголошувала, коли ми з братом були двоє поряд з нею, щоб не сперечалися, а мали на увазі, яке бажання її.

Тому мамину квартиру ми продали відразу після того, як її не стало, а ці гроші, які отримали від квартири, розділили порівно між собою.

А дача мамина була досить таки старенькою, на неї навіть ніхто й дивитися не хотів їхати з покупців, коли бачили фото в якому вона стані і дізнавалися, де знаходиться вона.

Ми з Андрієм обоє це розуміли, а за якісь копійки віддавати її не хотілося, адже це пам’ять про наших маму й тата і дитинство наше, як не як.

Я, як зараз пригадую, частенько їздила туди сама, любила там бувати, просто проводити час, мені там все нагадувало про нашу маму і мені там так спокійно і затишно завжди було.

А одного разу я приїхала зі своїм чоловіком і ми побачили, що одна стіна вже хилиться, боялися, що дача може вже геть повністю розвалитися.

Я відразу зателефонувала своєму братові, розповіла про все та сказала, що потрібно щось обов’язково зробити, хотілося б зберегти пам’ять про наших маму й тата, адже там залишиться просто земельна ділянка заросша бур’яном.

Я сама Андрієві запропонувала скластися грошима і зробити на дачі гарний ремонт.

Брат сказав, що дачі йому не треба з таким підходом, адже продати її зараз не вдається, а вкладати гроші він туди не хоче і на майбутнє теж не планує зовсім, це справа невдячна.

Загалом, ми зійшлися на тому, що якщо я хочу, то хай залишаю мамину дачу собі і роблю там, що хочу, ремонт він робити не планує зовсім, про це Андрій зрозуміло попередив мене ще відразу.

Ми з чоловіком, після того, активно взяли кредит, за літо та осінь там все так гарно відремонтували, що й не впізнати мамину хатину було.

Ми з чоловіком полагодили старенький паркан, пофарбували гарно, зробили всі зручності в середині, грубку, тепер там і зимувати можна.

А нещодавно, несподівано для нас з чоловіком, брат Андрій сам мені зателефонував.

Довго скаржився на життя, просив зрозуміти, а потім сказав, що у нього проблеми, ще й з роботи звільнили, сказав, що дуже потрібні гроші вже на сьогоднішній день.

Андрій мені відразу просто так прямо і запропонував продати цю мамину дачу і розділити гроші порівну між мною і ним.

Я дуже здивувалася, зовсім не очікувала такого розвороту, нагадала йому його власні слова, пояснила скільки грошей ми вклали в ремонт, скільки праці, ми тепер сподівалися, що ця дача належить нам, вже думали її людям в оренду здавати, адже там добре жити, бо в містах зараз світла немає, грубка є, криниця своя, воду провели вже в хатину ту.

А Андрій вислухав мене і спокійно сказав, що не просив мене цього робити, що йому зараз дійсно потрібні гроші, а якщо я хочу собі залишити дачу, то можу сплатити йому половину.

Він наголосив, що мама ще за життя говорила, що дача має бути нам на двох і я маю це пам’ятати, адже це було її бажання і остання воля

Тепер я навіть не знаю, як сказати про це чоловікові.

Ми стільки грошей та праці туди вклали, вважали, що вона залишиться нам назавжди, а тепер ще й стільки грошей потрібно віддати, ми ще й кредит той не виплатили.

Що мені тепер робити, як бути далі?

Відмовити братові? Чи виконати мамину волю, не дивлячись ні на що?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page