Звісно, до прикладу, твоя мама, звичайно, дуже хороша і добра людина, але вона постійно у нашому житті, куди не глянь, скрізь вона! – мовив нещодавно чоловік 29-річній Олені. – Треба з цим щось вирішувати зараз, щоб не було пізно. Гості – справа, звісно, хороша, я не сперечаюся з цим, але в усьому потрібно й міру знати, що ти мені не кажи, але це не нормально.
Сама Олена в шлюбі декілька років. Є у них з чоловіком дитина, сину вже рік, ростити якого і доглядати за яким їй допомагає рідна мама.
Мама у Олени, варто сказати, доволі активна у своєму віці, досить таки позитивна, молода жінка. Виростила свою донечку вона зовсім одна, виховала, дала Олені хорошу освіту, допомогла з житлом для доньки: розміняла свою хорошу трикімнатну квартиру, щоб в кожної з них був свій власний дах над головою.
Звичайно, вклалися і свекри, і самі Олена з чоловіком, старалися усі, як то кажуть.
Але, щиро кажучи, досить хорошу двокімнатну квартиру в столиці без допомоги мами вони б не змогли придбати ніколи, бо її частка там дуже суттєва.
Свого часу мама Олени за кордоном багато працювала, в Іспанії вона чимало років була. Тоді вона дуже гарно заробляла, ще й накопичила чимало і собі трикімнатну квартиру купила.
Та, після того, як про мама Олени заради дітей продала свою трикімнатну квартиру, а купила невеличку однокімнатну квартиру-студію.
Але вона, за її словами, в результаті навіть задоволеною залишилася: поруч квартири дуже багато зелені, хороший будинок, чудові сусіди. Одне лиш погано – робота мамина знаходиться в столиці, а квартиру вона купила в невеличкому містечку, куди ще довго потрібно добиратися.
І треба ж так – працює мама зараз в п’яти хвилинах ходьби від будинку своєї рідної дочки Олени. І в двох з половиною годинах їзди, в чотирьох пересадках і в трьох видах транспорту від своєї нової квартири, яку вона нещодавно придбала заради добробуту і сім’ї своєї дочки.
Мама два дні працює, а два – має вихідні , а значить, допізна, втомлюється, а ще ж треба добиратися додому. А якщо завтра на роботу, то взагалі нічого не встигає вдома зробити зовсім та втомлена дуже знову їде на роботу. По суті, не встигла заснути вона – вже треба виїжджати знову в дорогу, і знову важко чимало часу на роботі працювати.
Важко виходить мамі, якщо правду казати в такому графіку, коли живе так далеко від власної роботи.
Стільки часу витрачати на дорогу, звичайно, не діло, і по-хорошому треба міняти роботу. Але зробити це у віці за 50 виявилося не так вже й просто, хто пробував знайти роботу в такому віці, той добре знає. Та й криза на дворі, зараз часи складні.
Мама, звісно, не один раз пробувала знайти щось інше, не досягла успіху, та так і працює, як раніше. Скоро їй на пенсію, хоча, якщо чесно, виходити на пенсію вона зовсім не планує. Каже, буде працювати, поки сили є, щоб жити гідно та доньці ще своїй допомогти.
Трохи таким чином поїздивши, мама звернулася до своєї доньки Олени з проханням – не можна їй ночувати у доньки з чоловіком хоча б в дні між змінами на роботі.
– Ну не могла ж я їй відмовити! – розводить руками Олена, звертаючись до свого чоловіка. – Це ж моя рідна мама, вона в житті стільки мені і моїй сім’ї добра зробила.
Тепер мама частенько залишається ночувати в доньки. І навіть не між змінами, а в свої вихідні.
Олені цілком це подобається – з мамою їй веселіше, вона все допомагає, готує, прибирає, з дитиною сидить. Проблема тільки в зятеві. Тещині ночівлі раптом стали для нього справжнім тягарем, все більше набридають з кожним разом.
– Таке відчуття, що ми живемо з твоєю мамою разом! – незадоволено говорить постійно чоловік. – Скільки це буде тривати? У неї є своя квартира, їй же є де жити!
– Ну не відправимо ж ми її вночі невідомо куди? Темно! Дощ іде! Вона така вироблена у мене, ти ж знаєш. Ти про що взагалі? Вона ж мама моя, рідна людина.
– Якщо не хоче їздити вночі – нехай шукає іншу роботу! Це не мої проблеми взагалі! Я хочу вечорами приходити додому і спокійно себе почувати, а не в гості! Працюєш цілий день, втомлюєшся – а вдома треба ще базікати, розважати свою тещу.
– Як тобі не соромно? Моя мама нам допомогла з квартирою. Вона так багато років в Іспанії працювала, щоб заробити нам на житло.
– Ну допомогла, так, спасибі. Але, по-перше, мої мама й тато теж вклалися – якщо ти пам’ятаєш, і в квартиру, і в ремонт. А по-друге, ну що тепер, якщо допомогла, так жити тут буде тут з нами, чи що? Вона віддала тобі твою частину вашого загального житла, ось і все. Так що не перебільшуй ти вже так. Я їй вдячний, звичайно, за допомогу. Але зрозумій і мене теж – жити в такому режимі я не готовий і більше не хочу так жити.
Тепер сама Олена живе між двох вогнів та не уявляє навіть, що робити їй далі і на чию сторону стати.
Звичайно, варто мамі тільки натякнути, що вона заважає, мама Олени більше залишатися не буде в доньки жодного разу. Але відправити її в ніч на електричці, щоб через кілька годин повертатися назад – це в голові не вкладається навіть.
Адже сама мама заради доньки і ї
ї сім’ї готова на все, останнім віддає, ще й зарплати як не доньці щось підкупить, то дитині малій і продуктів постійно пакет смачних до них несе. Ну яка вже така проблема потіснитися і постелити мамі на дивані, тим більше не кожен день? Чи зять правий і діти мають жити від батьків окремо?
Фото ілюстративне.
