Моя мама в Іспанії 5 років на заробітках була.
Звісно, вона там працювала для нас з сестрою. Мама нам дуже допомагала і ми з Ольгою дуже вдячні їй за це.
Ми обоє з сестрою тоді в злиднях, можна сказати, жили: Ольга розлучилася з чоловіком, повернулася до мами і сама виховувала дитину, а мене з роботи звільнили, ми жили на орендованій квартирі і виховували двох дітей.
Звісно, що без роботи я не хотіла сидіти, тому хоч якісь підробітки шукала для себе, але, на жаль, вони були малі і заробити нормально не вдавалося зовсім. А потім чоловік, на жаль, занедужав і нам лудь грошей вистачало на життя.
Коли мама сказала, що в Іспанію їде, ми, щиро кажучи, зраділи усі. Мама у нас людина добра, так і сказала, що хоче нам допомогти, тому ми дуже їй були вдячні за підтримку.
Вже після двох місяців перебування мами за кордоном ми усі стали краще жити, вона нам стала висилати гроші і ми відчули краще життя усі.
Мамі ми були дуже вдячні, що й словами не передати. У нас дуже покращилося життя.
За весь час, коли мама працювала за кордоном, ми з чоловіком змогли взяти квартиру в кредит, мама допомогла нам наскладати на перший внесок, а чоловік став заробляти краще, щоб щомісяця вчасно вносити платіж, ще й умудряємося виплачувати швидше, щоб закрити кредит раніше, звісно з маминою допомогою.
Сестра теж в хаті маминій зробила гарний ремонт, купує все, що їм необхіде і ще й гроші відкладає на майбутнє життя.
Але ми у мами не забираємо всі гроші, разом з тим, відкладаємо їй на старість, майже третю частину.
Виходить, усі ці роки ми ділили мамині гроші на трьох.
А нещодавно мама стала часто говорити, що втомлюється вона, роки вже немолоді, здоров’я не таке, як колись, та й скучила за домівкою, на чужині зараз важко і роботу непросто знайти.
Ми сказали, щоб мама поверталася додому, якщо так важко їй.
Мама була щаслива і повернулася відразу додому.
Спочатку все добре було, ми жили дружно, а потім маму нашу, як підмінили.
Вона щоразу, в кожній розмові згадує про те, що все, що ми маємо, це все завдяки їй. Мама вдома нічого не хоче робити, мовляв, тепер ми маємо все робити для неї і вона хоче відпочити на старості років.
А коли їй щось не подобається, то вона каже, що ми дуже невдячні діти і тільки й те робили, що 5 років жили на її заробітчанські гроші і вона зараз непотрібна нам.
Але це неправда. Мамі нашій 61 рік, вона в цілком доброму здоров’ї, не гірше більшості жінок у її віці в Україні.
То що в такому віці ми маємо її доглядати? Вона ще ж людина не стара. Хіба це значить, що ми їй невдячні?
Сестра моя дуже втомилася з мамою, їй непросто морально з нею. Тоді я пошкодувала сестру і вирішила маму до себе на зиму забрати, у нас двокімнатна квартира, одну кімнату виділили їй. Думала мама у нас в місті підробіки якісь собі знайде і грошей трохи заробить, адже в селі зараз проблеми з цим.
Та мамі вже через тиждень не подобалося усе, вона вже й мені за гроші дорікала: то я погано її годую, то постільна білизна не така, то ще щось вигадує.
Якісь підробітки чи роботу вона шукати не хоче, вважає, що нам дуже багато допомогла і ми маємо її доглядати.
За 5 років роботи за кордоном мама наша дуже змінилася, розлінилася, не така добра до нас. Я не можу зрозуміти, що ж так сильно могло змінити її?
Ми дуже вдячні їй, але ж вона людина ще молода. Невже ми її маємо зараз забезпечувати і носитися з нею, як з малою дитиною? Чи правильно це?
Фото ілюстративне.
