fbpx
Життєві історії
Мама народилася і виросла в селі, тут заведено так, що жінки багато працюють. Мама то дрова візьметься заготовляти, то бур’ян косити, то меблі переставляє. І так весь час. Але коли ми грали моє весілля, її вже не було з нами, не дочекалася

Ще з самого дитинства бабуся вчила мене, що потрібно догоджати чоловікові. Я народилася і виросла у селі, там так заведено просто в родинах. Мої батьки тримали велике господарство, тому роботи завжди було багато.

Так уже повелося, що жінки з села звикли не тільки господарювати, а й брати на себе важку чоловічу роботу. От і моя рідна мама частенько все робила за тата.

Пам’ятаю, ще маленькою мені було шкода дивитися на неї, яка часто вона виконувала важку роботу, яку мав би робити мій батько. То дрова візьметься заготовляти, то бур’ян косити, то меблі переставляє. І так весь час. А мій батьки, тим часом, звик до тієї маминої самостійності, тому часто почав відпочивати і згодом став сам перекладати на маму свої обов’язки.

Через те у домі були суперечки. Мама говорила батькові, що втомилася все нести на собі, а він у відповідь пояснював, що працює на роботі. У такій атмосфері проходила моя юність. Коли я вже стала дівчиною і мріяла про заміжжя, мама частенько повторювала мені: «Думай, дитино, головою, щоб не довелося, як мені, все життя на собі все тягнути!»

Мама так і не дочекалася мого весілля. Через важку працю занедужала, згодом її не стало. Я дуже любила свою маму, сумувала за нею.

Через рік Петро покликав мене заміж, ми з ним зустрічалися дано. Відгуляли весілля, я відчувала себе щасливою дружиною.

Торжество було не пишне, були лише наші рідні та близькі друзі. В день весілля вранці, коли дружка допомагала мені збиратися, до нас зайшла моя бабуся, мамина матір, і сказала мені: «Дитино, щоб твій шлюб був міцним і тривав довго – потрібно завжди в усьому догоджати чоловікові! Я казала те ж саме і твоїй мамі, коли вона збиралася виходити заміж і мені моя мама говорила, свого часу, про це. Я з твоїм дідусем все життя прожила разом.»

Тоді я зрозуміла, чому мама не цуралася ніякої роботи. Вона рано вийшла заміж, тому серйозно сприйняла слова бабусі і з самого початку надто оберігала тата, всю важку роботу виконувала вдома сама. А що догоджала, то догоджала. Не знаю чому, але тієї миті я пригадала слова, які казала мені мама: «Думай головою, дитино, щоб не довелося, як мені, все робити за чоловіка свого!»

Я була вдячна бабусі за мудрі поради, але все ж вирішила послухати маму. Мені зовсім не хотілося жити так, як жила вона. Безумовно, вона була справжньою господинею, великою майстринею і відмінною кухаркою, але зовсім не турбувалася про себе. Вона точно би не хотіла, щоб я прожила таке саме життя.

Після весілля почалися звичайні будні. Я з ранку й до ночі тільки й те робила, що куховарила, прибирала, прала, мила посуд, прасувала – загалом, просто робила всю «жіночу роботу», плюс до того ж ходила на роботу.

Петро теж працював, але після роботи частенько любив просто відпочити. Мовляв, він дуже стомився і йому потрібно відпочити. Що ж це виходить я після роботи повинна переробити всю роботу, а він відпочивати? Е ні, дорогенький, такого не буде.

Довго я не мовчала, через тиждень такого життя сказала Петрові, що нам потрібно серйозно поговорити. У розмові я пояснила, що є його дружиною, а не господаркою і відтепер хатню роботи ми робитимемо разом. Я теж людина, яка може втомитися, і теж потребую відпочинку. Або Петро погоджується, або нехай шукає собі хатню робітницю і платить їй гроші, адже це теж добрий кусок роботи, яку я виконую вдома сама, я на таке не погоджувалася і заміж виходила не для цього.

Чоловік усе зрозумів і погодився зі мною, вибачився, що так все склалося в нас. Відтоді у нашій родині прийнято разом працювати і разом відпочивати. Тепер чоловік частенько радує мене смачною вечерею власного приготування, сам може вимити посуд і йому зовсім не важко витерти пил чи підмести, або пропилососити, коли в мене немає часу, або я втомилася.

Зараз у нашій сім’ї справжня ідилія, взаєморозуміння та добробут. Ми не сперечаємося з Петром і не виникає різних непорозумінь, все зрозуміло кожному, звикли про все спокійно говорити одразу, що кому не подобається. Я дуже вдячна своїй рідній матусі, що свого часу дала зрозуміти мені, що я перш за все жінка і теж маю відпочивати, а не робити усю домашню роботу. Я вважаю, що бабуся помилялася. Хіба не так?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page