– Тетяна знову мені сьогодні телефонувала, – втомлено повідомляла своєму чоловікові Надія, – вона мамі плазму нещодавно придбала, а тепер сказала, що ми повинні зробити мамі рівноцінне придбання, маємо теж їй тепер щось купити за ті ж самі гроші.
– Я так за всі ці роки втомився вже гнатися за твоєю сестрою, – розумно та спокійно відповів чоловік, – якщо у неї є гроші на це, нехай їй хоч ділянку на Місяці купує, якщо є за що, а ми з тобою допомагаємо моїй тещі так, як можемо зараз собі це дозволити і ніхто нам не має права наказувати. І нічого у нас постійно просити те, чого у нас немає, просто соромно має бути вже. Скільки це буде тривати, сил немає?
Надія вже і сама так думає, тільки Тетяна вважає інакше: ви повинні мамі допомагати так, як і ми. Якщо ми даємо їй 6 тисяч і з вас теж, обов’язково, 6. Якщо ми оплачуємо мамі санаторій чи черговий якийсь відпочинок, будьте ласкаві вкладатися точно такі самі кошти, або оплачуйте їй відпочинок на наступний рік, щоб було справедливо. Це дочірній борг важливий, ви так і знайте там собі.
Надія та Тетяна рідні сестри. Їм вже за 30 обом. І зовні дуже схожі, і професії у них однакові, а ось після закінчення інституту їх життя стало сильно різнитися між собою.
Надія вийшла заміж за рядового інженера, зараз у них з чоловіком син і дочка, квартира взята в кредит, на рахунку кожна копійка у сім’ї, як ніколи, яку або на дітей витратити, або в банк віднести потрібно.
Продукти лише по акціях купують, речі на розпродажі всі, бюджет розписаний не на папері, а в голові. Продуманий, розтягнутий на кожний місяць. Ніякі позапланові витрати в нього просто не втулити.
Тетяна ж з заміжжям не поспішала, а в 28 років, коли у сестри було вже двоє діток раптом вийшла заміж за дуже багатого чоловіка. Її обранець був уже один одружений, від першого шлюбу є доросла дочка.
З Тетяною у нього різниця у віці в 15 років. А по часу заміжжя сестри якраз співпало з виходом на пенсію їх мами, Надії Сергіївни.
– Ну і почала відтоді Тетяна дивну свою політику, що мама на пенсії тепер вдома сидить, мамі потрібно допомагати, усім без винятку, – згадує Надія, – хто б з цим сперечався. Але пенсія у мами цілком собі нормальна, без продуктів та елементарних речей вона не буде сидіти, як усі люди. Але сестра твердо сказала: будемо мамі давати гроші щомісяця. Тільки порівну, щоб ніхто в образі не був.
А порівну у Надії не виходить зовсім. Сестра немов спеціально загадує непідйомні для жінки суми на сьогоднішній день. Їй що? Сидить, не працює, син з нянею. У грошах чоловік дружину, яка подарувала йому довгоочікуваного спадкоємця, взагалі не обмежує зовсім. А вона вже витрачає їх куди заманеться, а тепер ще й хорошою донькою хоче бути, прямо найкращою. Але ж у сестри немає таких статків.
Взяла у чоловіка Тетяна на кишенькові витрати і без проблем 2 тисячі мамі виділила. А Надії щоб знайти в своєму мізерному бюджеті ті ж 2 тисячі, дуже треба економити на всьому, і не один місяць, а як мінімум три.
– Наче насміхається сестра з нас, – скаржиться вже зі смутком Надія, – купить мамі дорогі чоботи і просить рівно половину їх вартості. А можна було б і більш бюджетний варіант знайти, і за якістю нічим не гірші, я собі набагато дешевші купую, такі, як мама наша носить, лише сняться мені.
– Мама виростила нас одна, – як молитву повторює завжди Тетяна, – вона заслуговує тепер найкращого. Що це ми будемо їй купувати всякий непотріб, економити на ній, хіба так нормально?
Ну без питань, хто з дітей має великі можливості, той і допомагає більше. Надія і раніше сама до мами завжди бігала: наготує, поприбирає. Благо, що і живе не дуже далеко.
– А тепер приходить медсестра, прибирання робить найнята прибиральниця, – говорить жінка, – а половину грошей я повинна віддати за це своїй рідній сестрі. А навіщо, чому ж зі мною не порадитися перед ти, як чужих людей просити і гроші їм платити? Я б сама прекрасно все зробила, кому треба в очі пил пускати. Але найприкріше, мама за ці роки вже звикла до цього. Забула і ціну грошам тим, просто купається в щасті, наче не бачить, як мені важко зараз самій. А ми планували з чоловіком кредит закрити раніше, але не виходить, за Тетяною тягнемося.
Мама сама нічого ніколи не просить у нас, але продуктам, принесеним Надією і купленим за акції вона вже не радіє: найдешевше, суцільна хімія. “Тетянка мені все привезла з “Вершини смаку”.
– А рік назад у нас з сестрою трохи до суперечки не дійшло, – продовжує розповідь Надія, – вона вирішила мамі дачу купити. Щоб влітку мама квіточки вирощувала і з онуками на природі час проводила. Пропонувала мені взяти кредит, щоб порівну вкластися. Але для нас це абсолютно неприйнятно, ми таких грошей вже самі давно не бачили. В результаті купила дачу Тетяна мамі сама: чоловік їй гроші виділив. Оформила дачу на себе, це справедливо я вважаю. Я з дітьми в суботу приїхала, допомогти прополоти мамі город, щось посадити заодно. Збиралися ночувати залишитися зі своїми дітьми, а ввечері, несподівано, приїхала моя сестра.
– Я мамі дитину привезла, щоб посиділа з нею, сама тут теж переночую, – сказала Тетяна, – так що тобі з дітьми спати вже буде ніде тут притулитися навіть. І так би мовити, я за дачу платила сама зі своїм чоловіком, мені і музику замовляти, радитися ні з ким тут не буду, сама все чудово маєш розуміти.
Надія помчала, щоб встигнути на останню електричку. Найприкріше для неї те, що мама ні слова на захист своєї доньки не сказала, навіть дітям не запропонувала ночівлю. Мовчить, в усьому погоджується з Тетяною. І на словах все тільки: Тетянко, донечко, розумниця, помічниця моя.
– А якщо її Тетянка в один день залишиться без чоловіка? – каже якось Надія, – добре, що хоч дача на ній оформлена, а більше нічого! Все майно у її чоловіка на інших осіб, на колишню дружину і дочку. Син маленький зовсім, його ще не подумали ні власником нерухомості зробити, ні співвласником бізнесу. Як тоді моя сестра вже заспіває?
Це, звичайно, з області припущень. А поки тільки образа і на сестру, і на маму, звісно також. Яка одного разу нетактовно дорікнула Надію:
– Ось Тетянка мені допомагає у всьому, як хорошій та добрій доньці і належить. А що ти? Не потрібно було за жебрака заміж бігти, треба було кращу пару собі підшукати, щоб не сидіти у злииднях. Ледь там кінці з кінцями зводите. Ти себе забезпечити не можеш.
– Забула мама, – каже Надія, – як ми росли, як на двох у нас з сестрою були одні вихідні туфлі і сукня. Як поки Тетяна життя своє влаштовувала, я з нею в лікарні жила мало не щодня. Спала сидячи на маленькому стільці в куточку кімнати, а зять-жебрак їй супчики дієтичні возив 3 рази на день, майже цілий місяць старався, щоб свіженьке їла.
Невже гроші здатні зіпсувати навіть таку рідну та дорослу людину? З сестрою все зрозуміло: вона показує перед Надією свою перевагу та зверхність, що вона в житті королева, а сестра біднячка. Але чому так себе веде найрідніша людина, мама? Адже саме Надія була довгі роки поруч, дбала про її здоров’я, допомагала по будинку. А її чоловік завжди і в усьому підтримував тещу, жодного разу не перечив, завжди вів себе по-людськи.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
