fbpx
Життєві історії
Мама моя звикла на велику родину варити все великими каструлями: борщ, картоплю, котлети. Якось приходжу, а на столі величезна каструля борщу

Я молодша дитина із трьох. Чоловік теж молодший, але має тільки старшу сестру. Одружилися ми рік тому, і відразу пішли жити на знімну квартиру. Мама образилася, бо вважала, що я маю жити з ними.

– Ми думали, що молодша дочка залишиться жити з нами, і на старість нас догляне.

Свекруха теж не була в захваті від нашого рішення:

– У нас трикімнатна квартира, – образилася свекруха, – а ви чужим людям платити будете?

Але ми хотіли жити окремо, жити так, як хочемо ми, а не наші батьки. Тепер до нас стали на орендоване житло ходити то мама чоловіка, то моя мама, то обидві старші сестри по черзі. Добре, хоч мій брат жив в іншому місті і в наші справи не втручався.

– Дочко, а чому в холодильнику немає приготовленої їжі, – дивувалася моя мама, – ні супу, ні борщу, ні салату.

Пояснювати, що обідаємо ми поза домом, а на вечерю вважаємо за краще не доїдати весь тиждень каструлю макаронів, розігріваючи їх щовечора, а готувати щось свіже і потроху, мама не розуміла.

Мама моя звикла на велику родину варити все великими каструлями: борщ, картоплю, котлети. Приблизно такі установки були у свекрухи. Якось приходжу, а на столі величезна каструля борщу із запискою: «На тиждень вистачить, охолоне – поставте в холодильник».

Це мама чоловіка примудрилася прийти, поки ми були на роботі і наготувати нам. Їсти борщ на вечерю ніхто не став. Він простояв у холодильнику дні три, а потім я його просто вилила.

Моя мама пішла далі. Вона вирішила в нас вдома поприбирати. Після цього замки довелося змінити, а ключі батькам не давати. Ми дорослі, у нас своє життя та свої таємниці. І втручання батьків – неприпустимо.

Стосунки зіпсувалися з обома батьками. Немає ключів? Ага, ви рідним не довіряєте. А ми довіряємо, тільки не треба лізти у наше життя.

– Ми вам картоплі привезли, – свекруха з’явилася на порозі в неділю вранці. Не хотілося вас будити, але ж ви нам ключів тепер не залишаєте. Хоч на чай запроси?

На чай я свекруху запросила. Сиджу і думаю: це колись закінчиться, так? Нам не дозволять жити своїм життям та вирішувати самим, що їсти і як жити.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page