fbpx
Життєві історії
Мама моя звільнилася з роботи і поїхала доглядати бабусю, адже та вже дуже старенька, сама нічого не може робити. Їй там непросто, адже бабуся все забуває, відмовляється їсти, усім скаржиться на маму, щодня збирає речі і хоче кудись йти. Ми з чоловіком допомогти не можемо зараз мамі нічим, бо у нас двоє малих дітей. Але щось знайти, купити чи привезти – ніколи не відмовляємося, ще й продукти купуємо їм. Є у мами ще рідна сестра, але вона лише телефонує запитати, як старенька, і все. Нещодавно я завела з мамою розмову про спадок, що було б добре, якби бабусина квартира дісталася мамі, адже вона стільки часу одна доглядає бабусю. Лише тоді вона мені розповіла всю правду про заповіт, виявляється вона нічого не отримає і мама це давно знала

– Мамі моїй 58 років, і останні чотири роки вона не працює – доглядає постійно за бабусею! – розповідає 33-річна Світлана. – Здала свою власну квартиру в оренду, переїхала жити до старенької. Бабусі скоро буде 80 років, і у такому віці з нею вже дуже непросто. Ночами старенька не спить, скаржиться всім на маму, збирає речі і говорить, що поїде кудись до далеких родичів, колись давно, в дитинстві, вона жила там. Нас впізнає через раз, маму мою іноді приймає за свою рідну маму. Мамі взагалі не позаздриш зараз, звичайно. Бабусю саму не можна залишити ні на годину, хоча моменти покращення у неї бувають, і тоді вона цілком нормальна людина. А потім – знову все тесаме.

– Мама зараз лише одна займається бабусею?

– На пів дня приходить доглядальниця і сидить з бабусею, інакше це неможливо. Платимо їй гроші, які отримуємо від оренди маминої квартири. Ну і ми з чоловіком беремо участь, не фізично, правда – на нас матеріальна підтримка і різні організаційні питання, коли мама до нас звертається, ми стараємося допомогти їй чим можемо. Фахівця якогось до бабусі привезти, чи бабусю відвести в поліклініку, наприклад, щось знайти або купити, субсидію оформити. Фізично допомогти особливо не можемо ми їм зараз – у нас діти, їх немає нам з ким залишити.

Дітей у Світлани та її чоловіка Петра двоє – хлопчик і дівчинка дошкільного віку.

Доньці немає ще й трьох років, тому Світлана сидить в декреті. Чоловік працює і виплачує кредит. Платити залишилося небагато, але проблема в тому, що квартира, за яку вони віддають борг – маленька, однокімнатна. Хоч і за площею, але для сім’ї з чотирьох осіб вже зараз тісний і незручна. Тому найближчим часом подружжя планує брати другий кредит, на житло побільше.

– В ідеалі нам взагалі трикімнатна квартира потрібна! – зітхає Світлана. – У нас хлопчик та дівчинка, не будуть же вони жити в одній кімнаті, а діти швидко ростуть. Це поки маленькі, ще нічого, а потім потрібно їх буде розселяти, щоб в кожної дитини був свій простір.

Трикімнатна квартира коштує великих за їхніми мірками грошей, і з кредитом вони впораються тільки в тому випадку, якщо Світлана вийде з декрету і теж буде працювати та заробляти гроші для сім’ї. По іншому ніяк.

Вони і зараз, чесно кажучи, по грошах якраз кожну копійку рахують, щоб вкластися в бюджет. Наперед нічого не платять, йдуть строго за графіком, економлять на всьому на чому лише можна. На макаронах, звичайно, не сидять, але і не шикують, не дозволяють собі нічого зайвого купити, лише дітям дозволяють краще харчування.

У відпустці до ладу не були жодного разу – хіба що їздили в гості до матері Петра, телефони носять старі, зайвого не купують. Всі обновки тільки тоді, коли старе прийде в непридатність і ті речі просто вже не можна носити.

А тут ще бабуся з мамою, яким теж треба допомагати грошима, адже на дві пенсії і гроші за оренду квартири не пошикуєш, з урахуванням доглядальниці, аптеки для обох жінок, продуктів, які мама вибирати по різних магазинах не може, як роблять всі пенсіонери, а бере те, що є в супермаркеті в першому ліпшому, бо далеко піти не може.

– І я сиджу думаю, чи це реально взагалі, ходити на роботу з двома маленькими дітьми? Няню наймати по догляду за сином та донькою сенсу немає абсолютно ніякого – доведеться їй всю зарплату віддавати. Свекруха далеко, мама допомогти з дітьми не може, зайнята з старенькою бабусею. Ще й син скоро в перший клас піде, там взагалі не знаю, що робити. Потрібно буде водити його в школу, приводити зі школи, з уроками допомагати, хто це буде робити, навіть думки жодної не маю. Ще ж і канікули кожні півтора місяця, з дитиною порібно вдомасидіти, виходить, комусь.

Світлана з чоловіком часто думають про те, як би збільшити свій сімейний дохід, але особливо нічого придумати не можуть. Петро і так працює з останніх сил, а Світллана з двома дітьми багато не заробить, навіть якщо залишити на когось дітей і вийти в свій офіс.

І, звичайно, у Світлани часом бувають думки про спадщину. Ну а що, адже рано чи пізно все одно це питання постане. У бабусі дуже добра трикімнатна квартира і двоє спадкоємців: мама Світлани і мамина сестра. При тому, що ні тітка, ні її дочка для бабусі не роблять абсолютно нічого, напевно, справедливо було б, якби бабусина квартира дісталася мамі вся, щоб вона ні з ким її не ділила. Так навіть і половина трикімнатної квартири істотно їм допоможе.

У тому, що мама поділилася б частиною квартири з нею, Світлана навіть ні хвилини не сумнівається. Мама – людина дуже добра, звикла жити для інших, всіх постійно шкодує в усьому, дуже хвилюється, що не може багато спілкуватися зі своїми онуками.

А недавно Світлана поділилася з мамою думками про бабусину квартиру, і почула дуже дивні для себе речі, які навіть не очікувала почути.

– Ой, тієї спадщини я не чекаю взагалі! – сказала мама. – Бабуся заповіт оформила, ще кілька років тому, коли при світлому розумі ще була – на Оксану. У твоєї, каже, Світлани квартира є, а у Оксани взагалі нічого. Я повинна їй допомогти, а у мене лише одна квартира є, от і віддам її їй.

Оксана – двоюрідна сестра Світлани, дочка тітки, материної сестри. І якщо тітка час від часу ще хоча б дзвонить, дізнається, як там бабуся, то Оксана не проявляє до старенької взагалі ніякого інтересу та уваги. Не те, що ні копійки не дала – навіть не дзвонить, зі святами не вітала ніколи. Живе своїм життям.

– Я просто в повному здивуванні була взагалі після розмови зі своєю мамою! – розповідає Світлана. – Кажу, і ти все повністю знала давно про заповіт на Оксану, коли з роботи звільнялися і з бабусею сідала? Вона, така – так, була в курсі, але все одно ніхто, крім мене, цього б не зробив, а бабусю залишати одну вже було просто неможливо. Я кажу – ну нічого, мамо, тобі спадщина належить згідно із законом, якщо що, підемо до суду. Ще довести треба, що бабуся при світлому розумі була на момент написання заповіту! А мама – нікуди я не піду, ось ще, з родичами буду про спадщину розбиратися. Як ти можеш про мене думати так? Нічого мені не потрібно, і я доглядаю не за гроші, а з почуття любові і свого обов’язку перед матір’ю. А то, що родичі не допомагають – нехай буде на їх совісті. Я ж не буду їх вмовляти глядіти маму.

Світланіі зовсім не подобається така постановка питання.

– Я говорю, мамо, ну якщо тобі нічого не потрібно, то потрібно нам з чоловіком та дітьми! Ти за законом маєш право на спадщину. І ти її цілком заслужила! Так навіть ми з моїм Петром набагато більше її заслужили, ніж Оксана зі своєю матір’ю. Але мама твердить одне – бабуся вирішила так, а не інакше, проти її волі я не піду, з ріднею сперечатися не буду. І начебто рано ще поки говорити про щось, бабуся досить міцна, фахівець хороший недавно її дивився, сказав, що при такому гарному догляді вона проживе ще багато років. Але думки ці все одно крутяться в голові щохвилини. Чому моя мама не розуміє, що вона може покращити життя нам усім? Мені не потрібно буде шукати роботу, ми зможемо придбати гарне житло. А мама навіть слухати не хоче. Зате родичам буде велика квартира, просто так, наче з неба впала. Ну невже це справедливо?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page