Правду кажучи, я сьогодні дуже довго думала, адже не знаю, як почати вам писати свою непросту життєву історію.
Просто я до кінця не могла наважитися на це.
Декілька разів просто починала писати і все видаляла вже набраний текст.
Мені все здавалося, що люди мене не зрозуміють і будуть засуджувати, не стануть на мою сторону, мовляв – як ти можеш залишати матір в таких нехороших умовах з недоброю невісткою, якщо вона нехороша людина, а ти така хороша донька.
Але що я можу вдіяти зараз сама?
Вся справа в тому, що я живу в 350 км від рідного міста зі своїм чоловіком і сином в крихітній однокімнатній квартирі.
Виходить, що нам самим місця мало, а мама живе під одним дахом з братом і його дружиною і дочкою у власному хорошому будинку з чотирма великими кімнатами.
Але як вони живуть – це словами не передати, мені не просто самій це усвідомити.
Брат мій рідний Олег старший за мене і після того, як нас покинув наш рідний батько, він взяв на себе усю роль господаря в домі.
Мама наша дуже спокійна людина, завжди розуміє усіх, щоразу йде на зустріч: вона всього боїться, зайвий раз промовчить, ніж щось заперечити, щоб ніхто не образився на неї.
Можливо, батько і пішов від нас, залишивши маму з малими дітьми, тому що знайшов собі цікавішу і яскравішу людину – ось, напевно, що йому потрібно було.
Мама і при розлученні промовчала, вважала, що така значить в неї доля: ну добре – розлучення, так розлучення, вона нічого вже тут не вдіє і чоловіка вмовляти не буде, навіть для того, щоб зберегти свою сім’ю.
Зате тато залишив нам цей самий будинок, 12 км від міста.
Біля нього великий садок, красива альтанка, все чарівно, дуже гарне місце і досить таки хороший будинок, можна сказати, цілий статок, навіть по сьогоднішнім міркам.
У нас з моїм рідним братом характери різні, ми з ним ніколи не могли знайти спільної мови, особливо коли він повернувся з армії.
Він повернувся якийсь такий серйозний, постійно хотів, щоб все було на його лад.
І мама як завжди мовчала, не хотіла й слова лишнього йому сказати, щоб все добре у нас було.
Після школи я спеціально пішла навчатися в інститут подалі від дому, щоб жити спокійніше і бути вільною людиною, ні від кого не залежати, не сперечатися постійно у своїй родині.
Ось і знайшла в місті, в якому я зараз живу.
Брат вдома був, наче справжнім господарем, усім командував він, таке враження, що більше він ні з ким не рахувався.
І ось, коли я вже переходила на 3 курс, брат покликав мене на весілля.
Мама моя посміхається, годить на кожному кроці його дружині, все перед нею посміхається, ну у всьому догоджає їй, а я відразу помітила: вона ще гірше, ніж брат мій має характер.
Навіть брат перед нею веде себе зовсім по-іншому, стелиться.
Поїхала я з весілля з важкою душею, з почуттям якогось хвилювання за свою маму.
Розуміла, що вона не відчуває себе вільно, що наче підлаштовується під дружину свого сина постійно.
Я їй постійно дзвонила по скайпу, але бачила її сумне обличчя крізь посмішку.
Мама моя розповідала, що вдома усім тепер командує невістка, все на її лад, вона тільки може розпоряджатися – що робити в будинку, що куди садити.
Причому вона сама нічого зовсім робити не хоче, тільки пальцем показує моїй мамі, що де та має робити, а брат з мамою їй і слова лишнього не скажуть, наче все й має бути так.
Я дзвонила і сперечалася з братом, просила, щоб маму поважали і не ображали її, а він мені тільки говорить: «Поїхала за сотні кілометрів від дому? Маму залишила на чужу абсолютно людину? Ну так тепер це не твоя справа!».
Я вийшла заміж, на своє весілля тільки маму запрошувала.
Наша квартира з чоловіком, в якій ми живемо належить лише йому, мама весь час себе ніяково відчувала: кухня маленька, там навіть поспати їй нормально не вдавалося, доводилося всім тиждень жити в одній кімнаті: чоловік спав на підлозі.
Тоді мама поспішила додому, мовляв – справи, але я ж бачила, що вона нам завдавати незручностей не хотіла.
Та й невістка в той час дочку народила – її чекали як няньку для малої дитини.
А через два роки я стала мама маленького синочка, зараз йому 6 років.
І ось за весь цей час я бачу, як на очах так швидко старіє моя мама.
Вона намагається при мені не сумувати, часто посміхається, хоча я часто бачу, що у неї вологі очі.
А якось я почула по телефону, що невістка не дуже добре говорила з нашою мамою.
Чомусь дружина мого брата докоряє мамі за порядок в будинку, що вона вже старенька і погано миє посуд, а та постійно перемиває після того, не задоволена, що мама погано гуляє з онучкою, годує її невчасно, хоча вона ж живе у її будинку.
А мама наша зараз на пенсії і вважає, що всім вона зобов’язана тільки своєму синові: він добре заробляє, ну і невістка теж працює, правда всього пів дня.
Мама мені ніколи не скаржилася
Я хочу зробити її життя кращим, але не знаю як.
Що мені робити? Як допомогти їй?
Мама моя в себе вдома живе, а не відчуває себе господинею.
Як змінити її життя на краще?
Що я можу змінити?
Фото ілюстративне.
