Свого часу моя мама багато років працювала в Італії. Як тільки тата не стало, вона вирішила, що їй буде непросто мені дати гарну освіту, тому залишила мене на бабусю, а сама поїхала за кордон на заробітки.
Мама постійно присилала нам гроші. Частину бабуся відкладала на наше майбутнє, а на решту оплачували моє навчання, та й жили ми тоді за мамині гроші, адже бабуся вже на пенсії була, а я навчалася в інституті на стаціонарі, тому працювати ще не мала можливості.
Потім я вийшла заміж, мама допомогла нам з Романом зробити весілля, адже його батьки теж люди небагаті. Вони живуть в сусідньому селі і, крім мого чоловіка, мають ще двох дітей. Тому їм непросто і ми це розуміли.
А мама хотіла, щоб в мене було найкраще весілля, адже дуже любить мене, тому зробила все своїм коштом.
Потім я просила маму вже повертатися, бо бабуся старенька, думала, щоб мамі легше було, то бюуде наглядати за нею, а ми з чоловіком поїдемо в місто і там шукатимемо роботу та житло.
Та мама сказала, що в нас є трохи відкладених грошей, які бабуся всі ці роки відкладала, тому, щоб ми шукали роботу в селі, а на ці гроші будували собі хату в нас на подвір’ї. Мама сказала, що поки ще має здоров’я ще працюватиме в Італії, щоб допомогти нам побудувати дім.
Загалом ми побудували будинок, та на жаль не стало нашої бабусі і мама таки повернулася додому. Їй, з одної сторони було прикро, що вона мусила працювати, щоб допомогти мені, а дуже мало часу проводила зі своєю мамою, хоча я добре бабусю доглядала, але мама саме сумувала за її присутністю.
Після того, мама залишилася вдома, в Італію більше не їхала. Але те, що бабусі не стало маму трохи підкосило і вона стала часто хворіти.
Декілька разів була в стаціонарі, потім поїхала в санаторій, чимало грошей пішло на це все. Я завжди була поруч з нею, підтримувала її, але стала помічати недобрі речі за своїм чоловіком.
Він став шкодувати мамі все. Звісно, зараз ми з ним обоє працюємо, а гроші, які мама заробила скінчилися у неї вже і я стала їй допомагати в усьому. Мамі на пенсію аж через рік, зараз вона працювати не може, тому я в усьому їй допомагаю, звісно, й грошима також.
Роман останнім часом став дорікати мені, що я в усьому мамі своїй допомагаю, майже всю свою зарплату витрачаю на неї, а той час, коли він своїм батькам ні копійки не дає.
Мені дуже прикро стало за свого чоловіка, адже мама стільки зробила для нас, як можна це все забути, невже немає вдячності у нього вже.
Чоловік все бурчить та бурчить, ніяк не розуміє, що мамі моїй ми завдячуємо всім, що в нас є. Та, на жаль, добро не цінується ним, я просто розчарувалася дуже.
Останнім часом подивилася на нього іншими очима і вже думаю, чи потрібен мені такий чоловік? Поки діток у нас немає, вже стала задумуватися про розлучення. Та мама каже, щоб я не поспішала, він чоловік непоганий, а я можу не знайти свою долю. Та чи варто жити з Романом, коли він так ставиться до матері моєї? Я ніколи не зможу змиритися з цим.
Фото ілюстративне.
